Одного разу я бачила, як народжуються хмари. Ми «котилися» до низу і гіготали скаженим дзвінким сміхом у горах, спускаючись з перевалу. Не надто крутий серпантин наспіх розвертався під нашими ногами. Весь день стояла тридцяти градусна жара, а над вечір хлинула злива, котра швидко скінчилася. Як часто буває у горах, погода змінюється по десять разів на день.

Скакавши по переду чудово видно, як розігріта за день асфальтована стрічка, ще волога від дощу, висихала на очах. Було пасмурно та волого, сіре небо низько висіло над головою, вітер над темним полотном дороги немов би трусився і струївся, стаючи не прозорим і здіймаючись в верх чи то парою, чи туманом. На висоті приблизно півметра від дороги він несподівано здійнявся в верх, стрімко присвоюючи мазки молочно - білого кольору, і до верху пливли вже рвані обривки хмаринок, щоб гайнути далі в небеса, злитись там, та й стати маленькою хмаркою або велетенською грозовою хмареттою. Праворуч від дороги, за звичайною галявкою, далеко внизу в долині, було видно верхівки ялин та сосен, що протикали наскрізь «білу вату» мімішних солоденьких хмаринок, круто видно зверху і схожу на велику сіру ватну перину стрьомну тьотку хмаретту… Так ми і чапали в цьому слойоному пирозі хмар...

Ось так і думки та мрії про кохання , інколи народжуються десь всередині мене не зрозумілим явно переживанням, потім струяться, захоплюючи в полон моє представлення і, нарешті, вистрибують на волю, не зовсім зрозумілими та розмитими емоційними образами. Не складуючись в одну картину, в один єдиний шедевр, вальсують у моїй голові, смикаючи мене тривогою, не даючи мені до кінця зрозуміти та розгледіти їх, а тоді летять геть, зімкнувшись та перетворившись в мрії і хмаринки бажань, щоби потім, можливо, впасти дощем ніжності та захвату.

Я сама інколи буваю хмарою. В ті рідкісні моментти, коли я дуже закохана, і почуття переповнюють мене, стрімко вириваються на зовню, тоді виникає відчуття, що повітря навкруги мене набуває іншу енергію і починає легенько дзвеніти, неначе легко протікає крізь шкіру, немов тепло чи запах. І тоді я просто обволокую її своїм коханням, закриваю в середині, беру в полон цієї хмари навкруги мене, і це хвилини абсолютного щастя.

Енергія збирається десь в районі лоба, між бровами, викликаючи відчуття легкого напруження і неначе щіпання. І я дарую та віддаю її, притулюючись обличчям до живота або грудей її, ласкаючи її в той же час руками, губами та усім тілом, відчуваючи при цьому зовсім інші відчуття, ніж просто під час сексу, одночасно щипаючу ніжність, бажання та полегшення. В цей момент почуття стають майже не виносливими по своїй силі, і не віддати кохання та енергію просто стає не реально, вони самі вистрибують на зовню. І коли хочеться не тільки віддатися, а розчинитися в енергії її, хочеться стати її часточкою, хочеться зробити її щасливою.

Це і є момент майже не реального відкриття один одному, коли обоє не на довго стають одним цілим. Я не знаю, що при цьому відчуває вона. Як завжди нічого не говорить, а тільки закриває очі, літає як в андеграунді неначе від опіуму в цій хмарі любові.

І просто завжди мовчить…

© Юта Радуга, 2019