Гра у невизначеність
Марина
Хвилина за хвилиною Я за тобою споглядала Та помислів твоїх Я так і не розгадала. Як же люблю і ненавиджу Неймовіно водночас Цю гру у невизначеність Я у житті своєму. Так кожного разу З кожною людиною Граємо Ми невимушено у вибір цікавий. При питанні важливому Подекуди в певну мить Всередині все розривається В нерозумінні вірити чи ні. Як же спокійно на душі Коли розум, інтуїція Й досвід життєвий В унісон відповідь обрали єдину. Й як же важко Коли якась мала частинка твоя Посіяла дрібку сумніву У рішенні твоєму. Та найважче напевно В цю гру зіграти з собою У пошуках віри у себе Та гармонії всередині.
2023-07-27 18:41:01
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Марина
@Чудний Алхімік Дякую!
Відповісти
2023-07-29 22:08:47
1
Марина
@Чудний Алхімік є за що: за думку, за коментар(вдало підібрані слова) і за приділений час. В наших реаліях час - це безцінний ресурс і валюта
Відповісти
2023-07-29 22:16:13
1
Інші вірші поета
Реальна безвихідь Людського життя Сльози материнські Мир і воля Зірка
Інші поети
Luna
@Moon_Luna_
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13167
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5304