Гра у невизначеність

Марина

Хвилина за хвилиною Я за тобою споглядала Та помислів твоїх Я так і не розгадала. Як же люблю і ненавиджу Неймовіно водночас Цю гру у невизначеність Я у житті своєму. Так кожного разу З кожною людиною Граємо Ми невимушено у вибір цікавий. При питанні важливому Подекуди в певну мить Всередині все розривається В нерозумінні вірити чи ні. Як же спокійно на душі Коли розум, інтуїція Й досвід життєвий В унісон відповідь обрали єдину. Й як же важко Коли якась мала частинка твоя Посіяла дрібку сумніву У рішенні твоєму. Та найважче напевно В цю гру зіграти з собою У пошуках віри у себе Та гармонії всередині.

2023-07-27 18:41:01

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Марина

@Чудний Алхімік Дякую!

Відповісти

2023-07-29 22:08:47

1

Марина

@Чудний Алхімік є за що: за думку, за коментар(вдало підібрані слова) і за приділений час. В наших реаліях час - це безцінний ресурс і валюта

Відповісти

2023-07-29 22:16:13

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4405

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12017