Зірка

Марина

На зорянім небі Десь зірка твоя, Що осяє твій шлях До вічного небуття, Та під силу кожному Цей шлях довгий Щасливим пройти І навіть у лиху годину У сердці гріти надію, Що далі лиш щастя. Може не вірно це, Але один у всіх результат, То може краще пройти Гідний і щасливий шлях? І якщо смерть, То лиш початок Чи не краще починати З чистим сердцем І щасливою душею? А якщо й кінець, То варто гідно жити, А не тільки егоїстично щасливо, Забувши відповідальність свою! Хоча й про власне щастя Тут забувати не слід, Адже в такому випадку Іншої можливості може й не бути!

2023-07-05 20:01:17

Інші вірші поета

Сльози материнські Реальна безвихідь Людського життя Гра у невизначеність Просто Человек!

Інші поети

ريي ")

@Ree_e4

ExistentZ

@ExistentZ

Екатерина Арлей

@Katherine_morningstar

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11963

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4475