Прекрасна
Натока.
Роздягай мене очима, Моє тіло як храм, Але начебто воно не моє. Спостерігай. Я як червоне полотно, Але ти будеш до мене тягнутися, Як до промінчика світла. Збреши мені як без розуму від мене. Але ж ти правда без розуму від Мене? Моя душа порожня, як твій розум, Я твій кошмар. Але навіть із нього ти зробиш приємний сон. Келих з вином розіб'ється, Залишивши кривавий відтінок. У моїх руках ти маріонетка, Як і кожен інший. Але ти намагаєшся бути особливим, Обнаживши свою душу переді мною. Що ти відчуваєш коли Дивишся в мої очі наповнені Злістю? Мені подобається твій біль, Вона хвилює свідомість. Я вдосконалююсь твоєю Слабкістю переді мною. Твоє серце б'ється, а моє мертве. Гинь дивлячись на мене, Згадуючи мене. Ти не зможеш стерти мій погляд зі своєї голови, Я вже частина тебе. Ти вибрав свій шлях розклавши Частину себе на столі. Твої очі такі гарні... Твої зіниці стають ширшими, Там одна темрява, А поряд лише один холод, але не я.
2023-01-11 18:25:21
4
0
Інші вірші поета
Настав час відпустити Почуття Я не здатна відчувати більше ...
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2755
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12785