Я не марыла

Olim

Я не марыла ніколі аб свабодзе, Я ніколі не жадала быць сабой, Не жыла ніколі з сэрцам у згодзе, І лічыла штосьці добрае ганьбой. Я не чую ў думках водару спакою, Хоць павінен ён мой розум адраджаць, Ужо не памятаю жудаснага болю, Я магу і д'ябла мігам апраўдаць. Не жадаю смерці ўсім хто супраць, Я стамілась, крыкаў слухаць не магу, І калі навучымся мы думаць? Усе аднолькавыя, хочаш дакажу? Усе мы марым, церпім, любім і маўчым, Так падобны, робім выгляд што нібы і незнаёмы, Толькі я дадам нам некалькі прычын, Вось галоўная — жывуць усе ў адным доме.

2020-05-22 18:55:40

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Olim

@Эвелина Софт я не мечтала никогда про свободу. Но близко, конечно. Это беларусский))

Відповісти

2020-06-25 21:15:13

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

4682

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12324