не моя

Лєна

кохаючись, задумався про те, чия ти? я намагаюсь прочитати посмішку твою дізнатись трохи більше просто правди і чим наповнене твоє звичне "люблю" ти здатна довго не відводити свій погляд твоя апатія і з космосу помітна і дихаєш погідливо коли я поряд зі мною серця твого ритміка спокійна ти навіть лежиш поруч, але ти не зі мною і часто в голові твоїй я чую голоси вони шепочуть, не дають спокою вони бояться, що ти все розповіси під сяйвом місячним твій бачу силует під халатом твоїм сховані відбитки пальців твої зелені очі, шалений твій дует таїть старанно список всіх твоїх коханців ти як ескіз, який не домалюють до кінця ти як той вірш, що пише сто один поет і саме я хотів би стерти їхні всі слова і на спині твоїй лишити свій сонет але не перший я й далеко не останній і довго в черзі я стояти б не волів за образ той, один єдиний справжній без купи вивчених напам'ять гарних слів @_Salvatore_

2024-02-20 20:29:50

0

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

16988

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12907