не моя

Лєна

кохаючись, задумався про те, чия ти? я намагаюсь прочитати посмішку твою дізнатись трохи більше просто правди і чим наповнене твоє звичне "люблю" ти здатна довго не відводити свій погляд твоя апатія і з космосу помітна і дихаєш погідливо коли я поряд зі мною серця твого ритміка спокійна ти навіть лежиш поруч, але ти не зі мною і часто в голові твоїй я чую голоси вони шепочуть, не дають спокою вони бояться, що ти все розповіси під сяйвом місячним твій бачу силует під халатом твоїм сховані відбитки пальців твої зелені очі, шалений твій дует таїть старанно список всіх твоїх коханців ти як ескіз, який не домалюють до кінця ти як той вірш, що пише сто один поет і саме я хотів би стерти їхні всі слова і на спині твоїй лишити свій сонет але не перший я й далеко не останній і довго в черзі я стояти б не волів за образ той, один єдиний справжній без купи вивчених напам'ять гарних слів @_Salvatore_

2024-02-20 20:29:50

0

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2359

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

11138