Двічі народжений

Серафім

Мати казала, що я два рази народжений І більше ніяким чином не перероджений... Ха-ха, маячня, моє серце назавжди спотворене Кожним ударом і кожним роком зморене. Душа стала чорною, вигорівшою до тла. Без часу, без виміру рветься моя голова. Просять свободи в ній демони звідусіль, А я все кричу: ну нехай вже почнеться бій Між ідеалом чужим і моїм пізнанням! Один раз лише бавився чорним вбранням: Я пам'ятаю діду твої слова, Я пам'ятаю запах твого чола. Двічі народжений, йду я по світу, але, Чесно, дістало мене неправдиве все. Я помирав стільки раз, але знов оживав. Моє серце мабуть сильніше за метал? Ех, Жадане, Жадане ти не знаєш хто я. І в цілому, плювати вже на моє ім'я. Двічі народженим мене охрестив я сам. Ось такий от у нас і вийшов фінал. P.s Відсилка до пісні Жадана "Метро"

2024-02-08 19:51:35

Інші вірші поета

Гра (Вимкни світло) Зі мною все добре (Чесно) 20 (Сама) Щось

Інші поети

Palak Verma

@PalakVerma

Ilya Zelov

@illya_zelinskiy

Kayla Faith

@KaylaFaith48

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11169

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

8676