Самоспоживання
Серафім
Вони кохали, справді, так Я бачив вже таке кохання Що навіть молі крила змах Міг розпочати їх прощання Вони сміялись, мабуть, так Мабуть сміялись до нестями І поки я рахую такт Вони мінялися томами І звідси все в них почалось Що я не певна, я не здатна Що я не вмію - не збулось "А я лиш, крихітко, безтактна Не знаю, як кохать, еге ж Не знаю, як себе зцілити І хай небес не знаю меж Ти спробуй, мила, полюбити Все те нутро моє криваве Всю ту злютівшу глибочінь Ми побудуємо щось стале Ти тільки завтра відпочинь Сьогодні ми з тобою в купі А завтра - може вже і ні Ти не вловила, чи що, суті? Ми всі погрузли у брехні" Ти знову плачеш, моя мила Ти знову рвеш себе як шмата Таку людину полюбила Але не виявилась здатна Стерпіти ти її "любов" Стерпіти те її "кохаю" У мене в жилах стине кров Коли на вас я знов зітхаю Мені так страшно, так, мабуть Я дивлюся на це "кохання" І знову світиться мій путь Прямо у самоспоживання
2024-09-28 16:41:51
2
0
Інші вірші поета
Три зозулі з поклоном Щось Сіжка От би вбити себе прямо цим олівцем
Інші поети
White_Fox_
@White_Fox_
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2703
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13165