Самоспоживання

Серафім

Вони кохали, справді, так Я бачив вже таке кохання Що навіть молі крила змах Міг розпочати їх прощання Вони сміялись, мабуть, так Мабуть сміялись до нестями І поки я рахую такт Вони мінялися томами І звідси все в них почалось Що я не певна, я не здатна Що я не вмію - не збулось "А я лиш, крихітко, безтактна Не знаю, як кохать, еге ж Не знаю, як себе зцілити І хай небес не знаю меж Ти спробуй, мила, полюбити Все те нутро моє криваве Всю ту злютівшу глибочінь Ми побудуємо щось стале Ти тільки завтра відпочинь Сьогодні ми з тобою в купі А завтра - може вже і ні Ти не вловила, чи що, суті? Ми всі погрузли у брехні" Ти знову плачеш, моя мила Ти знову рвеш себе як шмата Таку людину полюбила Але не виявилась здатна Стерпіти ти її "любов" Стерпіти те її "кохаю" У мене в жилах стине кров Коли на вас я знов зітхаю Мені так страшно, так, мабуть Я дивлюся на це "кохання" І знову світиться мій путь Прямо у самоспоживання

2024-09-28 16:41:51

Інші вірші поета

Існування - не зовсім життя Гра (Вимкни світло) Покруч Ти

Інші поети

Dilekata

@DiLeKata

lunastra

@lunastra

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Схожі вірші

Всі

"Hannah"

Jojo Harl

Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.

16082

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11499