Стіни німі
Варитись у цьому фарсі вже геть не хочеться.
Я так втомився, холод місцями множиться.
Словами не описати тугу за тим часом, коли
Було просто жити, бо окуляри рожеві були.
Я їх розтрощив занатно рано, на жаль.
Занадто рано встав на коліна страждань.
Занадто рано почав вчитися жити без них
І так і не став дорослим. Мій голос стих.
Всі кажуть мені: ти сильний, ти стільки прожив.
Але не вловлюють люди ось цей мій режим.
Я не прожив: не кохав, не сміявся, нічого я не зробив.
Лише ниття, лише загони, лише сигаретний дим.
Все просто: день у день, ти встаєш і нудьгуєш.
Апатія, сльози, відчай, нікого не чуєш.
Не чуєш прохань про зупинку, не вмієш чути.
Вони ніколи не дізнаються, як же їм бути.
А як тобі? Га? Як тобі бути на цій землі?
Без бажання жити, без терзань про смерть, у імлі?
Як тобі? Як тобі? Як тобі? Як тобі?
Ти як? Скажи щось, бо стіни вже зовсім німі.
2024-08-09 19:22:56
1
0