Анекдот

Серафім

Знаєш, милий, я бачив Будду Він проходив повз крадькома І я брехати тобі не буду Він сказав, що його нема Він сказав, що шуньята - лиш міф І в потоці свого божевілля Він створив це стан, бо він міг Прямо так, всередині застілля Прокричати Богу й Аллаху Що шуньята - відкритість, ніщо Вони пхали йому в рота вату І казали йому: "що що? Не врятуєш ти душі смертних Не воздаш ти за їх гріхи Ти не вловлюєш стан інертний Ти не бачиш материки Ти не знаєш, що дійсно мука, Що лиш вигадка". "Та як? Я ловлю вас краєчком вуха Ви для мене просто маяк, Що світитиме - потім згасне Ви не варті моїх промов" Ліхтарі, розбиваються, власне Як відкритість усіх їх розмов "Це все смішно і так банально Досягнути Нірвани? А сам? Кажеш всюди ти? Це провально І який буде твій фінал?" Анекдот: прошли повз і Будда І злий Бог, і навіть Аллах І я бачив їх, так, ніби брудно, Але все ж, відкрив альманах І для тебе, мій друже, пишу І для тебе закінчую вірш Я в Нірвану тебе не пущу І на зустріч з ними - тим більш. P.s Присвячується моєму другу і соратнику, буддисту і просто чудовій людині Рокс https://www.surgebook.com/rocks_eyha

2024-07-24 20:58:16

3

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

R E

Ахахапзхщ, дякую сестро, це прекрасно. (Шяка-сама на фоні🤌)

Відповісти

2024-07-24 20:59:19

1

Серафім

@R E Все для тебе :*

Відповісти

2024-07-24 20:59:46

1

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

40

11

1944

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11974