За мистецтво - пролита не одна крапля крові.
просто веселка
"Мистецтво - це просто!" Так сильно вдарили ці слова... "Чому відома ця постать?" Впала крапля крові не одна... За мистецтво боролись люди. "Я теж можу ноти нашкребти!" Розстріляне відродження не забути. "Можу фарби на папір нанести!" "За що платять митцям?" Не чую, просто мовчки пишу... "Не робота творчість оця!" Попри все культуру бережу... "Це не талант, просто писанина!" Мене розуміють лише вірші... "Робота зробила з мавпи людину!" Прошу мистецтво вічно живи!
2022-11-20 21:31:22
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
просто веселка
спасибі 🧡☕
Відповісти
2022-11-21 06:14:57
Подобається
Сандра Мей
Дуже сподобався увесь вірш. І трохи стало боляче у серці, коли згадала як наших поетів вбивали й знищували культуру. Сильний вірш. 🔥🤩
Відповісти
2022-11-21 09:42:49
1
просто веселка
@Сандра Мей безмежно дякую за теплий коментар 🥰
Відповісти
2022-11-21 11:57:31
1
Інші вірші поета
День правосудия. Дівиця чи відьма? Вірш психа... На фоні вогнів.
Інші поети
Peter Parker
@Peter_Parker
Michael Mayrain
@Michael_Mayrain
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3312
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10909