Коронавірус

Вікторія Тодавчич

Коронавірусом його назвали, Хоч було б краще чорним і страшним. Тоді чому ж його "коронували" ? Вражає ж всіх людей, що навкруги. А може й правильно його назвали. Керує світом як всесвітній цар. Та й не таких було ми " обламали" Йому потерпим трохи. І нехай. Я вірю, скоро час отой настане, Коли його відправим в небуття. Корону скинем — і його не стане, Щасливим буде в нас тоді життя.

2020-03-27 06:37:42

42

15

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (15)

Вікторія Тодавчич

да, это к лучшему ❤

Відповісти

2020-03-27 14:18:34

Подобається

Роман Маринов

Coronaviridae - от формы вириона, структурной частици вируса, поражающей клетки хозяина носителя и использующих их для репликации своего рнк; а еще это отличный пиар-ход!

Відповісти

2020-12-02 00:24:29

Подобається

Роман Маринов

был бы это "петух"вирус, его бы никто не боялся, ведь стоит посмеятся над страхом и он пройдет

Відповісти

2020-12-02 00:26:16

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3655

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11289