Коронавірус
Коронавірусом його назвали, Хоч було б краще чорним і страшним. Тоді чому ж його "коронували" ? Вражає ж всіх людей, що навкруги. А може й правильно його назвали. Керує світом як всесвітній цар. Та й не таких було ми " обламали" Йому потерпим трохи. І нехай. Я вірю, скоро час отой настане, Коли його відправим в небуття. Корону скинем — і його не стане, Щасливим буде в нас тоді життя.
2020-03-27 06:37:42
42
15
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (15)
Вікторія Тодавчич
да, это к лучшему ❤
Відповісти
2020-03-27 14:18:34
Подобається
Роман Маринов
Coronaviridae - от формы вириона, структурной частици вируса, поражающей клетки хозяина носителя и использующих их для репликации своего рнк; а еще это отличный пиар-ход!
Відповісти
2020-12-02 00:24:29
Подобається
Роман Маринов
был бы это "петух"вирус, его бы никто не боялся, ведь стоит посмеятся над страхом и он пройдет
Відповісти
2020-12-02 00:26:16
Подобається
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4028
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527