Не вимовлю нi слова...

Вікторія Тодавчич

Не вимовлю нi слова. Помовчу . А що менi сказати про кохання? Нiхто не зрозумiє ,як люблю I знаю я усi твоï страждання. Ти там один ,зiтхаєш по ночам Я тут сиджу i знов тебе чекаю Не вiрю я тепер чужим очам Без тебе милий, з болю помираю. I зустрiчi чекаю дуже сильно Знов гортаю днiв я календар А що сказати, це ж є божевiльно Кохання це є радiсть , це є дар.

2019-10-17 16:41:02

24

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Вікторія Тодавчич

@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК .♥♥♥

Відповісти

2019-10-22 14:46:26

1

Вікторія Тодавчич

спасибо, рада что вам понравилось ♥😄

Відповісти

2019-10-26 08:42:02

Подобається

Роман Тихий

Дуже гарно і щиро написано. З надією. Героїні хочеться побажати швидкої зустрічі з коханим, менше болю, більше радості.

Відповісти

2021-10-30 09:17:24

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1246

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11247