Що сталося з цим світом?
Вікторія Тодавчич
Скажіть мені, що сталося з цим світом? Хто ним керує? І яка мета? Чому гоніння на людей від Світла, Людей, що серцем вірують в Христа? Коли вуста одних молитви шепчуть, А інші в мить лукавого хвалять. Коли на фронті наші хлопці гинуть, Вони танцюють всі на їх кістках. Чому у нас життя забрати хочуть? Бо наші храми, Лавра – наше все. Куди поділась, люди, ваша совість? Бажання ваше кожне тільки зле. Не забувайте – з нами Бог, Спаситель, Отець Небесний – наш сердечний дім. "За віру вашу будуть вас гонити, Не треба суму, радуйтесь при тім".
2023-04-02 14:20:57
15
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
vasilisa petriv
дуже гарно
Відповісти
2023-11-16 13:34:08
Подобається
Інші вірші поета
Я повернусь... Сумую без тебе Ромео і Джульєтта (не) Моя правда
Інші поети
Vitalina Shepel
@Vitalina_kiss
Corry T'Erickson
@Corry_T_Erickson
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3069
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11227