Каяття
Вікторія Тодавчич
Ти знов мов тiнь, що слiдує за мною Ти той блаженний подих каяття. Моє життя не назовеш журбою А вiчний стимул забути все буття. Ти мов химера, що тихенько плаче Ти мов засмучене мале дитя. Але ти розумiєш, що тим паче Тобi вже не здобути каяття. Ти знов блукаєш в пошуках надiï Що саме проживає там любов . Але це все лише дитячi мрiï Якi, напевно, розiб'ються знов.
2019-11-03 16:14:03
23
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Вікторія Тодавчич
так, але це правда життя😌♥
Відповісти
2019-11-04 12:37:25
Подобається
Вікторія Тодавчич
Дякую вам що тратите свiй дрогоцiнний час на моï вiршi 😄😁
Відповісти
2019-11-05 08:36:46
Подобається
Інші вірші поета
Я говорю... Подарунок Віщий сон? Теорія незримих ниток
Інші поети
arion _4
@hranutel
Hnin Aung
@HninAung913
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1988
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2255