Ти
Краї металевої ери мерехтінням над містами
Рутинну днину зводять до небес.
Вони слугують довгими мостами,
Що наш вік якось сам до купи знес.
А уявити тілько як живуть ті самі,
Що на дахах димлять у небосхил,
Вони ж страждають темними ночами,
Бо їм бракує тих життєвих сил;
Бо існувать одному, одиноко,
Як все життя бажати виконаних мрій:
Поглянеш раптом у вікно – глибоко
Затягне в тінь замріяний розвій.
На сутінках, розведених мостами,
Складеться деколи у тетріси доби
І зустріччю майбутньою й словами,
Мерехтливими рекучими містами,
Якесь нове й автентичне «Ти».
2021-03-11 09:42:56
2
1