Ну що ж ви, любі наші, милі друзі. Чи не чекали ви побачити мене? Усі ми тут, в маленькім «дружнім» крузі, Ви думали усе гладанько з ваших рук піде? Ба ні, все тільки-тільки почалося, Із-за куліс виходжу я - актор. Усе в мені ревло, тягло і рвалося, Тому скажу я вам усе як є - в упор. Чекання мить мене давно добила, Розмови з вами нанівець пішли. Я в голові собі стіну міцну пробила, Аби до вас усі мої думки дійшли. А ви, бідненькі, бачу я, затихли. А де ж овації? Аплодисменти бурні? Глядач не має буть занадто тихим. Чи ви актора знов пошили в дурні? Боюся вас вкотре розчарувати, сорі. Але фіаско вже чекає на палкий візит. Втоплю я ваше лицемірство в тихім морі, А кожного із вас душа– мій власний реквізит. Спектакль набува нехилої зав’язки, До кульмінації недовго лишилося йти. Ми швидко дійдемо самої дії і розв’язки, Щоб зразу до «десерту» змогли ми перейти. Вже досить скиглити й страждати, Усі ми тут актори головної ролі. В останній дії будете усі кричати, Це будуть найуспішніші мої гастролі. Я певна, «на біс» просити будете не раз. Й нарцисами вся сцена буде вкрита. Я кину на останок пару влучних фраз, Щоб спина вся мурахами була покрита. «Дебют мій видався на славу, точно. І дякую я вам за ваші егоїзм і травлю. Щоб відпустити вас вже дійсно й остаточно, Я меседж вам такий собі відправлю: Нема у світі справедливості чи правди, Нема і друзів, і ідеалів в том ж числі. Існують лиш кохання зоряні смарагди, Котрі утамувати звіра дикого змогли». Закінчилася театру дія одного актора, «Мій монолог завершено, ідіть!» Боюсь, вже надто з гостем я була сувора, Прям відчуваю, в залі щось смердить. А ти поглянь хто лишився у двобій пограти, Ти ба, який сміливий в першому ряду сидить. Він немов, і в правду, власної чекає страти, Що аж прийдеться в очі власне пояснить. «Якщо ти думаєш, що досі шоу триває, Боюсь запевнити, всі клоуни давно пішли, Вистав тут більше не було і буть немає. То ж, до дверей встали і бігом пройшли. Актор втомився глядачів постійних мати, Тим паче тих, хто не цінує його творчий шлях. Залишитись змогли лиш ті, хто до нутра змогли пізнати, І в серці дружбою забили вірний міцний цвях». Усе. Зал повністю пустий зостався. Дверцята всі закриті двічі на замок. І місцем цим я довго вештався й метався. Ну все, вже час дістатися нових зірок.