Встала не з тої ноги
Анастасія Корнецька
Ну не люблю я суботу! Не хочу робить роботу. Все нині валиться із рук. Мені потрібен рятувальний круг. Бісквіт не вийшов, крем рідкий. Чому цей день такий важкий? Зі мою щось сталося, але що не знаю... Щоб ви розуміли я нині малювала! Я мрію цілий день лежати, В телефоні повтикати, Щоб ніхто мене не рухав, І щоб спокій дали мухи.
2020-05-30 15:46:09
5
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Nadine Tikhonovitch
@Анастасія Корнецька Іноді потрібно сміятися навіть із себе)))
Відповісти
2020-06-01 20:42:08
2
Анастасія Корнецька
@Nadine Tikhonovitch самоіронія це завжди круто 😂
Відповісти
2020-06-01 20:45:38
2
Nadine Tikhonovitch
@Анастасія Корнецька Погоджуюсь)))
Відповісти
2020-06-01 20:46:24
2
Інші вірші поета
Акровірш Мій муд Весела нічка Я відчуваю кожен погляд...
Інші поети
Muzalevski
@Muzalevski
Ava Brown
@avaontiana08
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2858
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12516