Вірші
Всі
Реквієм.
Сумної балади я стала свідком,
Пораненої свідомості навіки я власник.
За мною крокує минуле заячим слідом,
Так глухо шепоче: «Я твоя віра. Я твій напасник».
Я вийду заміж за свого героя ліричного,
Чий гризотний голос чула в пам'ятній весні.
Ми йтимемо вгору слідами долі брехливої,
Допоки не згадаєм, як колись боялись висоти.
І почує тоді відчай, як гукає його страх,
В агонії зажури кличе криком ревним.
Я бачу сльози і його бліді вуста,
Які приречено віщають: «Живі ще заздритимуть мертвим».
3
0
259
Homo (et) diabolus
А листя з дерев так швидко опало.
«— Це надто красиво» почулось мені.
Так дивно, що у цьому я лише одне впізнала:
Багряну погань, що з'явилась у плоті.
І ніби ґрунт від крові вже давно сухий,
І ніби небо чисте про добро розповідало,
Але десь там — в тіні забутих і нічних садиб,
Сліпі чорти несамовито лепетали.
І смішно мені з вас, сполоханих чортами,
Ви ніби бачите їх вперше за життя.
Навіть і не знаючи — на них ви лицезрієте роками,
Бо чорт - і є людина, що з вогняного всесвіту втекла.
Лерева нагі. Давно вже не осінь.
І ви — незрячі — знову зустрілись.
Чи вам не смішно, що ми пекла боїмося?
Адже «пекло вже порожнє. всі демони сюди злетілись».
3
0
157
Home?
Ці срані стіни знову вводять мене в оману,
Ніби «я там, де і повинна бути».
А на фоні такий знайомий вже відчай безперестану,
Ні, я тут тону і тонути буду.
Ці двері нагадують мені про дитинство,
Як лише вони відділяли мене від злої ганебності.
Цей дім — тіла мого і душі вбивство.
Цей дім — сховище зневірених месників.
Мене долають тут свого минулого привиди,
Куди б я не йшла і не бігла — всюди кути.
На тих самих стінах знову спогади видимі,
Я хочу додому, але й гадки не маю куди.
3
0
131
