Home?

anleah

Ці срані стіни знову вводять мене в оману, Ніби «я там, де і повинна бути». А на фоні такий знайомий вже відчай безперестану, Ні, я тут тону і тонути буду. Ці двері нагадують мені про дитинство, Як лише вони відділяли мене від злої ганебності. Цей дім — тіла мого і душі вбивство. Цей дім — сховище зневірених месників. Мене долають тут свого минулого привиди, Куди б я не йшла і не бігла — всюди кути. На тих самих стінах знову спогади видимі, Я хочу додому, але й гадки не маю куди.

2023-01-14 16:37:50

Інші вірші поета

Останнє прохання Несправедливість. Новий сенс Homo (et) diabolus

Інші поети

Юлія Мушак

@yulia_mushak

Serg Leon

@Serg_Leon

Марина Бережная

@Berezhna_Marina

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15905

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4929