Несправедливість.
Мене ти питав, що саме є страх: Агонія відчаю чи майбутній кінець? Чи то сльози втрати на власних губах, Хоч і думалось, що свого життя ти борець. Тобі не втекти, хоч як не старайся, Це минулого твого несправедлива мораль. Сядь, дорогий, перед Богом покайся, Аби припинити дитини печаль. Чи чуєш, що тобі нашіптують стіни? Настала твоя черга молити й страждати. Як дитину в минулому не боялись кривити, Так і зараз не схочуть тебе рятувати.
2023-01-14 16:34:23
3
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9057
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2647