Життя у дорозі
Богдан Аркуша
Світло ліхтарів На темному шосе, Їду я вночі, Знаю, ТИ десь є. Руки на кермі, Очі на дорозі, Скільки мені ще? Я більше не в змозі. Але тисну на газ Що є духу, Де б не була – Знайду я! Проїхав укотре на червоне світло. Позаду гори, Попереду літо. По радіо грає Наша улюблена пісня. Знаю, ТИ десь є, Почуй, обізвися. І знову порушив, На повну я мчуся, Але мене не спиняють, Бо не їду, лечу я. У дорозі я вже так довго, Із нею зріднився І тішу надіями, що скоро, за рогом, За час той багато змінилось. Не ті ліхтарі, Не та вже дорога, я знов на горі І ніч здалася коротка.
2019-03-15 18:05:19
2
0
Інші вірші поета
Я знов заснув... Нащо ці пекельні муки? Пігмаліон За весною йде весна
Інші поети
Veronika Gold
@Goldenbum
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2311
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12283