Вірші
Любов любові може буть сильніша...
Любов любові може буть сильніша,
Як серцю серця тихий стук гучніш,
Як люба любому миліша,
Від всих істот на сій землі.
Як полум'я з іскри палає,
Як вураган вирує з вітерця,
Так милий любую кохає,
Так мила любого коха.
2
0
420
Пігмаліон
Ах! Пахощі волосся, що розносить вітер,
Як квітів запах, що барвами гуляють на весні;
О! Врода чиста — Божий витвір,
Я спав, а ви наснилися мені.
Я спав, не міг розплющить очей,
Стуливши міцно, бачив сон:
Й волосся запах, й чисту вроду,
Яку створив я сам, пігмаліон.
1
0
481
Ще до сьогодні пташкою барвистою...
Ще до сьогодні пташкою барвистою у клітці я сидів
І їв, і спав, з руки мене кормила,
Та вздумалось Тобі, що я вже виріс, що тісно вже мені
У клітці цій, пора мені летіти.
А я не знав, не вмів Тобі сказати,
Бо Ти навчила лиш «Люблю»,
Пішла у поле, на волю випускати,
Та не спитала, та й я же не скажу.
Нащо мені свобода, звіщо поле й вітер,
Мені, пташині з пір'я крил?
Коли та клітка–це моя домівка,
Коли мені рідніш любов і їжа з рук Твоїх.
0
0
538
Не діждуться бабусі онуків
Не діждуться бабусі онуків,
Не побачать дитячих їх рук,
Не почують як плачуть, сміються,
Не діждуться – підуть...
І коли б їм стареньким те щастя:
Онуків тримать на руках,
Між якими різниця багато чи мало,
Різниця у ціле життя.
1
0
333
Що ж написати?
Забракло в голові ідей,
Тепер не знаю що писати,
Адже кожен, кожен день
Комусь зізнається в коханні.
Про що я напишу,
Як можу лиш про любов?
Який слід по собі залишу,
Коли постаріють і тіло, і кров?
Хто продовжить почате,
Хто допише вірші,
Хто, крім Тебе, кохана?
Тільки діти, тільки вони!
1
0
362
Я знов заснув...
Й я знов заснув, бо Ти мене заколихала,
На руцях в Тебе, ще малим.
В колиску обережно біля себе Ти поклала
Мене, того що: «мама»,– вперше вимовив Тобі
1
0
344
Їй
Заткнула рота груддю —
Я ссав тихенько молоко.
Тулюсь до Тебе, сплю я –
Усе моє життя, моя любов.
І говорити ще не вмію,
А так хочу сказати:
«Яка ж ти в мене мила,
Люблю Тебе я, мамо.»
1
0
384
Нащо ці пекельні муки?
Нащо, нащо оці пекельні муки:
Знать що десь кохана любить, жде,
А ти, в сей час, між стінами закутий,
І все чекаєш, доки туга ця спаде?
Нестерпно так і боляче до того ж,
Що нестерпіти, не втримати чуттів,
Була кохана ізі мною,
А тепер снує на самоті...
0
0
350
І любов моя — прокляття...
І любов моя — прокляття,
Серце в муках б'ється,
Прошепчу ім'я твоє - закляття –
Воно ехом повернеться.
І любов моя — рятунок,
У вогні пекельнім серце,
Як гарячий поцілунок,
За який готов я вмерти.
0
0
375
. . .
Залоскочеш мене віями,
Ти до себе пригорнеш,
Вкриєш ангельськими крилами
І від зла ми збережеш.
І губами зацілуєш —
На щоці залишиш слід.
Я сп'янію від парфюмів,
Від солодких щастя сліз.
Обіймеш ти поглядом суворим і водночас ніжним,
Стан мій, з ніг й до голови,
Й скажеш тихо так й лагíдно:
«Ти навіки мій...»
1
0
353
Колискова
Вечір. Намагаємось схопити останній сонця промінь.
Зорі. Місяць. Нам світитимуть цю ніч.
Подивімося на небо, тільки нам: мені з тобою
Простеливсь Чумацький Шлях і Великий, й Малий Віз.
А потім закриймо очі, на якусь, не більше, мить,
Лиш послухай, чуєш тишу?
Все поснуло: соловейко й мати спить.
Лягай і ти, в мої обійми, лягай, тебе я заколишу.
2
0
388
Весняний сад
У весняному білому цвіті бачу тебе:
Очі в пелюстках і голос я чую у поруху віт,
Що кличе до себе, до тебе, мене,
У той дивний і чар повен світ.
Я повинуюсь, я слухаю, йду,
Лечу на вітру пахощів солодких...
Люблю у веснянім квітучім саду,
Люблю буть із тобою.
1
0
307
До...
То́бі пасує весна й ранкові тумани,
І квіти – барвінок під колір очей.
Яка ж ти красива, мене лихоманить,
Не сплю вже підряд я кілька ночей.
Тобі до лиця всі сонця світанки
І зорі в волоссі, як сузір'я вночі,
Мерехтять іскринки так п'янко
І лише одна вкаже нам куди далі іти.
Тобі так личить спів солов'я,
Що кохану свою від сну будить,
Ллється він ніби пісня твоя –
Солодка, як мед, мене згубить.
Й до серця тобі пристає
Кохання — палке, весняне,
Воно нас настигло, воно у нас є,
Молімось, щоб було останнім.
3
0
389
За весною йде весна
За весною йде весна,
Знов пташки співають серенади,
І з собой несе вона
Грому гучні канонади.
Знов і знов цвітуть сади,
Навкруги все зеленіє.
Вмилися дощем луги
І про сонце квіти мріють.
Он воно диском на небі
Світить та не гріє.
Хмари скоро вже далебі
Зовсім його вкриють.
І буде на світі зовсім темно,
Як не буде сонця.
Прибиратися даремно
Весні у суконця.
0
0
217
На нас розгнівані боги...
На нас розгнівані боги,
Ми зле вчинили,
За те, що рáзом не були,
Коли разóм хотіли.
На нас розгнівані боги,
чекай тепер розплати,
Їм байдуже чи любим Ми,
Хоч й самі кохали.
На нас розгнівані боги,
нашлють гнівне прокляття,
Із раю виженуть вони,
Як Єву і Адама.
На нас розгнівані боги
Усього світу,
Боги обітованої землі...
Кохати треба вміти.
2
0
402
Життя у дорозі
Світло ліхтарів
На темному шосе,
Їду я вночі,
Знаю, ТИ десь є.
Руки на кермі,
Очі на дорозі,
Скільки мені ще?
Я більше не в змозі.
Але тисну на газ
Що є духу,
Де б не була –
Знайду я!
Проїхав укотре
на червоне світло.
Позаду гори,
Попереду літо.
По радіо грає
Наша улюблена пісня.
Знаю, ТИ десь є,
Почуй, обізвися.
І знову порушив,
На повну я мчуся,
Але мене не спиняють,
Бо не їду, лечу я.
У дорозі я вже так довго,
Із нею зріднився
І тішу надіями, що скоро, за рогом,
За час той багато змінилось.
Не ті ліхтарі,
Не та вже дорога,
я знов на горі
І ніч здалася коротка.
2
0
434
