Сонячний промінь
Аррія Торо
Я бачу раптово з'явилося сонце, І день вже, насправді, не дуже й поганий. Мені те проміння замінює соціум, І птахом у небі сміється коханий. Було дуже тяжко носити, як камінь, Минулих років небувалі часи. Але я се знаю — мене покохає, Торкаючись ніг, краплинка роси. І хай-нехай лають десь посеред гаю Скажені від болю недобрії пси. Вони теж втрачали надію і мають Заслужене право кричати щосил. * * * Та я пам'ятаю, і я точно вірю, Як тяжко буває самому іти. Але проти жалю та заради мрії Ти зможеш раптово те сонце знайти.
2022-12-18 17:25:24
9
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Аррія Торо
@Тигриця дякую!
Відповісти
2022-12-18 17:29:40
1
Воланд Дарсі
Гарний лейтмотив
Відповісти
2022-12-18 18:22:41
Подобається
Лео Лея
Мотивуюче👍
Відповісти
2022-12-18 19:35:32
Подобається
Інші категорії
Пейзажні Для підлітків Любовні Історичні Вірші в прозі Привітання
Інші поети
Элизабет Тейлор
@anastasiya_derechey
papa emmanuel
@papa_emmanuel
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4640
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12277