Вільна Україна
Тата Ашаннiя
Сьогодні бачила я сон, в якому знов була щаслива, був вільний світ і вільне небо, і наша вільна Україна цвіли ясніючі степи і сонце серце моє гріло, і я така, немов птахи, летіла, бо зцілились крила. Тепер все було, як колись: В Дніпрі купалася малеча, В лісах тварини завелись, Ніхто не думає про втечу. Запахла зорана земля Життям, свободою, коханням і це моя земля, моя, В ній спрага духу поєднання. Мов наші пращури говорять "'Єднайтесь, Ви - одна родина. В родині кожного боронять, Й батько доньку, й мати сина. В своїх дітей карбуйте мир, Живіть Ви гідно в Україні. Нехай веде Вас поводир, Ваш Бог і вільна Батьківщина". Відео: https://youtu.be/lVto63giw7s?si=YSkl33lb3DGQjwBZ
2024-04-10 08:47:07
7
0
Інші вірші поета
Я б сьогодні могла померти Якби можливо було душі малювати Я загоїлась, як та рана Новий рік
Інші поети
Creatore di poesie
@Creatoredipoesie
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4527
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12009