Монстри
Ілля Срібний
Чому біжу/ховаюсь від проблем? Наче вони якійсь монстри. Чому не хочу попасти в едем? Ніби все так просто. Вистріл в голову і ти вже там, тільки зробити б хороші вчинки. А хто потрапив у капкан, сидить в ньому й сміється. Чому я здаюсь раніше часу? Наче без рухів падаю вниз. Чому говорю, що зможу, що здатен? Надіюсь, що якийсь буде приз. Я лише боягуз і безвольний, який просить тиснути на свій курок. Повсюди кричу ніби щось можу, а насправді ховаюсь в куток. "Бути сильним не важко", - говорили мені через вуха, царапались в мозку А я закривався в собі й болів, що ніколи не стану дорослим.
2020-09-01 19:48:21
5
0
Інші вірші поета
Збираючи попіл руками люба Гердо... Чортова монета Мелодія
Інші поети
Скітер
@Amy_Skeeter
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2464
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12638