Монстри

Ілля Срібний

Чому біжу/ховаюсь від проблем? Наче вони якійсь монстри. Чому не хочу попасти в едем? Ніби все так просто. Вистріл в голову і ти вже там, тільки зробити б хороші вчинки. А хто потрапив у капкан, сидить в ньому й сміється. Чому я здаюсь раніше часу? Наче без рухів падаю вниз. Чому говорю, що зможу, що здатен? Надіюсь, що якийсь буде приз. Я лише боягуз і безвольний, який просить тиснути на свій курок. Повсюди кричу ніби щось можу, а насправді ховаюсь в куток. "Бути сильним не важко", - говорили мені через вуха, царапались в мозку А я закривався в собі й болів, що ніколи не стану дорослим.

2020-09-01 19:48:21

Інші вірші поета

Книга Світлі демони Сигаретні обличчя Збираючи попіл руками

Інші поети

Avrora171717

@Avrora171717

Наян Коваль

@nayan_koval

- BFF MAİLİN Love Yourself -

@mehri_beshimova_yg6k

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

1761

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11208