Підвал
(18+)
Дивні силуети. Знайомий підвал. Здається... це моє місце внизу, де серед гнилих проблем клацання кайданів, я лежав на спині. Дивлюсь я на себе мимоволі здригнувся такого не може бути. По мені повзла небезпека Двохголова Химера. Вона щось захищає? Може світлі надії? Наївні мрії? Тепло сподівань? - ти що тут робиш? Заговорив зліва голос - тобі тут не місце, ти тут чужий. Наші кайдани твоїх рук діл. (почали хором) Ти нам не владарь. Ти нам не царь. Бери руки в ноги, і звідси тікай. – Що це за місце? – Ага. Зараз. Так і сказав... якби ж ти мав клепки то б здогавдавсь. Що всі тут – це ти А ми закуті ТИ нас закрив тут. - Не розумію... - Агов проснись! Ти в клітці Своєї ж свідомості! Чи ти подумав, що то клони тут знаходяться? - Чесно я не мав наміру вас закривати тут я лише хотів бути справжнім хлопакою без сумнівів і без недоліків Без зазорів совісті сумної історії Із сильною волею жаги до життя... - Ей та скільки ж можна? (заговорило бездиханне тіло) Ти тільки ноєш і ноєш! Ти що ідеальності хочеш? Навіщо тобі цей химерний світ... Якщо так треба сиди тут собі Тільки нас відпусти! - Я не знаю як вам допомогти.. - Ай...Спочатку забери цю химеру із себе, що серце придавила тобі і амбіції їх забирай теж. - І що мені робити з ними? - Ти забери а потім питай! і хрест неси сам! Задовбай уже нас! ми тобі не раби тоді чому нас у собі тримаєш ти? Вічно скиглиш який ти нездара і не довіряєш все нам. - А хто тут справжній я? Чому замовчали? Невже такого немає... Невже я вас вигадав дав кожному роль... (скинув із себе химеру, став у повний зріст) Невже я настільки тупий.. Створив цих людей створий нікчемний світ Посадив їх сюди і просто забув про них... Який я після цього (Бог) яка в ж*пу совість коли це мені Стало так поф*г Забив на рельність От відстій "Люди не потрібні мені" Шо за думки дурні Без них я ніхто просто старий ідіот із манією величчі Треба спустись з небес відкрити підвал пустити химеру І весь чортів склад Нехай гуляють собі роблять, що хочуть а я залишусь на самоті подумаю трохи про час що я його так бездумно втратив що повсюди, по всіх галактиках так довго шукав і прошляпав в безкрайніх просторах крізь тисячоліття відчуття притупились і я призабув що ця Земля і є Істинний я.
2020-08-05 19:19:52
7
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Меліса
до мурашок просто, особливо, коли уявляєш цей "підвал". хм, у кожного своя скажімо кімната...
Відповісти
2020-08-05 20:16:14
1
Ілля Срібний
@Меліса вірш писався на чистому ритмі я даже не знав як його закінчити
Відповісти
2020-08-05 20:18:05
1
Меліса
@Ілля Срібний у мене те саме з останніми двома, хоч якщо чесно мені вони не дуже подобаються. просто судячи з блогу однієї письменниці можна викладати і таке.
Відповісти
2020-08-05 20:19:29
1
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3087
Нарисую солнышко :)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
2042