Підвал
(18+)
Дивні силуети. Знайомий підвал. Здається... це моє місце внизу, де серед гнилих проблем клацання кайданів, я лежав на спині. Дивлюсь я на себе мимоволі здригнувся такого не може бути. По мені повзла небезпека Двохголова Химера. Вона щось захищає? Може світлі надії? Наївні мрії? Тепло сподівань? - ти що тут робиш? Заговорив зліва голос - тобі тут не місце, ти тут чужий. Наші кайдани твоїх рук діл. (почали хором) Ти нам не владарь. Ти нам не царь. Бери руки в ноги, і звідси тікай. – Що це за місце? – Ага. Зараз. Так і сказав... якби ж ти мав клепки то б здогавдавсь. Що всі тут – це ти А ми закуті ТИ нас закрив тут. - Не розумію... - Агов проснись! Ти в клітці Своєї ж свідомості! Чи ти подумав, що то клони тут знаходяться? - Чесно я не мав наміру вас закривати тут я лише хотів бути справжнім хлопакою без сумнівів і без недоліків Без зазорів совісті сумної історії Із сильною волею жаги до життя... - Ей та скільки ж можна? (заговорило бездиханне тіло) Ти тільки ноєш і ноєш! Ти що ідеальності хочеш? Навіщо тобі цей химерний світ... Якщо так треба сиди тут собі Тільки нас відпусти! - Я не знаю як вам допомогти.. - Ай...Спочатку забери цю химеру із себе, що серце придавила тобі і амбіції їх забирай теж. - І що мені робити з ними? - Ти забери а потім питай! і хрест неси сам! Задовбай уже нас! ми тобі не раби тоді чому нас у собі тримаєш ти? Вічно скиглиш який ти нездара і не довіряєш все нам. - А хто тут справжній я? Чому замовчали? Невже такого немає... Невже я вас вигадав дав кожному роль... (скинув із себе химеру, став у повний зріст) Невже я настільки тупий.. Створив цих людей створий нікчемний світ Посадив їх сюди і просто забув про них... Який я після цього (Бог) яка в ж*пу совість коли це мені Стало так поф*г Забив на рельність От відстій "Люди не потрібні мені" Шо за думки дурні Без них я ніхто просто старий ідіот із манією величчі Треба спустись з небес відкрити підвал пустити химеру І весь чортів склад Нехай гуляють собі роблять, що хочуть а я залишусь на самоті подумаю трохи про час що я його так бездумно втратив що повсюди, по всіх галактиках так довго шукав і прошляпав в безкрайніх просторах крізь тисячоліття відчуття притупились і я призабув що ця Земля і є Істинний я.
2020-08-05 19:19:52
7
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Меліса
до мурашок просто, особливо, коли уявляєш цей "підвал". хм, у кожного своя скажімо кімната...
Відповісти
2020-08-05 20:16:14
1
Ілля Срібний
@Меліса вірш писався на чистому ритмі я даже не знав як його закінчити
Відповісти
2020-08-05 20:18:05
1
Меліса
@Ілля Срібний у мене те саме з останніми двома, хоч якщо чесно мені вони не дуже подобаються. просто судячи з блогу однієї письменниці можна викладати і таке.
Відповісти
2020-08-05 20:19:29
1
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8629
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4246