Підвал
(18+)
Дивні силуети. Знайомий підвал. Здається... це моє місце внизу, де серед гнилих проблем клацання кайданів, я лежав на спині. Дивлюсь я на себе мимоволі здригнувся такого не може бути. По мені повзла небезпека Двохголова Химера. Вона щось захищає? Може світлі надії? Наївні мрії? Тепло сподівань? - ти що тут робиш? Заговорив зліва голос - тобі тут не місце, ти тут чужий. Наші кайдани твоїх рук діл. (почали хором) Ти нам не владарь. Ти нам не царь. Бери руки в ноги, і звідси тікай. – Що це за місце? – Ага. Зараз. Так і сказав... якби ж ти мав клепки то б здогавдавсь. Що всі тут – це ти А ми закуті ТИ нас закрив тут. - Не розумію... - Агов проснись! Ти в клітці Своєї ж свідомості! Чи ти подумав, що то клони тут знаходяться? - Чесно я не мав наміру вас закривати тут я лише хотів бути справжнім хлопакою без сумнівів і без недоліків Без зазорів совісті сумної історії Із сильною волею жаги до життя... - Ей та скільки ж можна? (заговорило бездиханне тіло) Ти тільки ноєш і ноєш! Ти що ідеальності хочеш? Навіщо тобі цей химерний світ... Якщо так треба сиди тут собі Тільки нас відпусти! - Я не знаю як вам допомогти.. - Ай...Спочатку забери цю химеру із себе, що серце придавила тобі і амбіції їх забирай теж. - І що мені робити з ними? - Ти забери а потім питай! і хрест неси сам! Задовбай уже нас! ми тобі не раби тоді чому нас у собі тримаєш ти? Вічно скиглиш який ти нездара і не довіряєш все нам. - А хто тут справжній я? Чому замовчали? Невже такого немає... Невже я вас вигадав дав кожному роль... (скинув із себе химеру, став у повний зріст) Невже я настільки тупий.. Створив цих людей створий нікчемний світ Посадив їх сюди і просто забув про них... Який я після цього (Бог) яка в ж*пу совість коли це мені Стало так поф*г Забив на рельність От відстій "Люди не потрібні мені" Шо за думки дурні Без них я ніхто просто старий ідіот із манією величчі Треба спустись з небес відкрити підвал пустити химеру І весь чортів склад Нехай гуляють собі роблять, що хочуть а я залишусь на самоті подумаю трохи про час що я його так бездумно втратив що повсюди, по всіх галактиках так довго шукав і прошляпав в безкрайніх просторах крізь тисячоліття відчуття притупились і я призабув що ця Земля і є Істинний я.
2020-08-05 19:19:52
7
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Меліса
до мурашок просто, особливо, коли уявляєш цей "підвал". хм, у кожного своя скажімо кімната...
Відповісти
2020-08-05 20:16:14
1
Ілля Срібний
@Меліса вірш писався на чистому ритмі я даже не знав як його закінчити
Відповісти
2020-08-05 20:18:05
1
Меліса
@Ілля Срібний у мене те саме з останніми двома, хоч якщо чесно мені вони не дуже подобаються. просто судячи з блогу однієї письменниці можна викладати і таке.
Відповісти
2020-08-05 20:19:29
1
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5193
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2548