Підвал
(18+)
Дивні силуети. Знайомий підвал. Здається... це моє місце внизу, де серед гнилих проблем клацання кайданів, я лежав на спині. Дивлюсь я на себе мимоволі здригнувся такого не може бути. По мені повзла небезпека Двохголова Химера. Вона щось захищає? Може світлі надії? Наївні мрії? Тепло сподівань? - ти що тут робиш? Заговорив зліва голос - тобі тут не місце, ти тут чужий. Наші кайдани твоїх рук діл. (почали хором) Ти нам не владарь. Ти нам не царь. Бери руки в ноги, і звідси тікай. – Що це за місце? – Ага. Зараз. Так і сказав... якби ж ти мав клепки то б здогавдавсь. Що всі тут – це ти А ми закуті ТИ нас закрив тут. - Не розумію... - Агов проснись! Ти в клітці Своєї ж свідомості! Чи ти подумав, що то клони тут знаходяться? - Чесно я не мав наміру вас закривати тут я лише хотів бути справжнім хлопакою без сумнівів і без недоліків Без зазорів совісті сумної історії Із сильною волею жаги до життя... - Ей та скільки ж можна? (заговорило бездиханне тіло) Ти тільки ноєш і ноєш! Ти що ідеальності хочеш? Навіщо тобі цей химерний світ... Якщо так треба сиди тут собі Тільки нас відпусти! - Я не знаю як вам допомогти.. - Ай...Спочатку забери цю химеру із себе, що серце придавила тобі і амбіції їх забирай теж. - І що мені робити з ними? - Ти забери а потім питай! і хрест неси сам! Задовбай уже нас! ми тобі не раби тоді чому нас у собі тримаєш ти? Вічно скиглиш який ти нездара і не довіряєш все нам. - А хто тут справжній я? Чому замовчали? Невже такого немає... Невже я вас вигадав дав кожному роль... (скинув із себе химеру, став у повний зріст) Невже я настільки тупий.. Створив цих людей створий нікчемний світ Посадив їх сюди і просто забув про них... Який я після цього (Бог) яка в ж*пу совість коли це мені Стало так поф*г Забив на рельність От відстій "Люди не потрібні мені" Шо за думки дурні Без них я ніхто просто старий ідіот із манією величчі Треба спустись з небес відкрити підвал пустити химеру І весь чортів склад Нехай гуляють собі роблять, що хочуть а я залишусь на самоті подумаю трохи про час що я його так бездумно втратив що повсюди, по всіх галактиках так довго шукав і прошляпав в безкрайніх просторах крізь тисячоліття відчуття притупились і я призабув що ця Земля і є Істинний я.
2020-08-05 19:19:52
7
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Меліса
до мурашок просто, особливо, коли уявляєш цей "підвал". хм, у кожного своя скажімо кімната...
Відповісти
2020-08-05 20:16:14
1
Ілля Срібний
@Меліса вірш писався на чистому ритмі я даже не знав як його закінчити
Відповісти
2020-08-05 20:18:05
1
Меліса
@Ілля Срібний у мене те саме з останніми двома, хоч якщо чесно мені вони не дуже подобаються. просто судячи з блогу однієї письменниці можна викладати і таке.
Відповісти
2020-08-05 20:19:29
1
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13241
I Saw a Dream
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16724