запроторена в житті
в оковах світу я сижу,
гадала ще трохи, та й помру.
видно не судилося мені,
можливість літає десь у далені.
життя здаєтся зовсім не реальним,
не піддамся я їхнім принципам моральним.
ніколи не зрозумію я цей світ,
як пройшло вже стільки літ?
це ж не люди- а напрограмовані створіння,
добре що в нас не має того ж самого коріння
а що якщо це все дурня,
та єдиний нелюд тут тільки я?
якщо і так то ми удвох,
вже не має жодних "трьох".
у цьому світі ми живем,
допоки гарно, разом не помрем.
2024-10-12 06:27:31
1
0