Рекомендується читати під Один в каное «Подобається як ти ідеш» та «Пообіцяй мені»

Життя таке швидкоплинне, що не встигаєш вдосталь насолодитися ним. А все летить, не зупиняючись на мить...

От і настав серпень. Усю ніч тобі снилась бабуся, така усміхнена та життєрадісна, тому ти  вирішила знову  навідатися до Вишневого, аби навести лад у бабусиному будинку. А тато вирішив заодно завезти  машину на ремонт. Адже дядько Ігор — майстер на всі руки. Зможе  вилікувати нашу автівку.

Колись давним-давно, коли дядько лише починав свій бізнес з машинами, вирішив збудувати гараж(своє робоче місце). Саме тоді він одружився, народився Віталик. І от чоловік гадав, що найкраще місце — це бабусине подвір’я. Тому з спокою там ніколи не було. За день ти зустрічала десятки незнайомих людей. Тебе це інколи дратувало.  І це стало причиною того, що в підлітковому віці в тебе зникало бажання відвідувати бабусю. Ти навіть сварилась з батьками, говорила, що зможеш переночувати сама в Кропив’яному. Адже за декілька років твій світогляд сформувався по-іншому. Ти змінилась. Тому їхати ледь не кожних вихідних  у Вишневе надокучало.  А дискотеки! Попри те, що тебе досить часто знайомі кликали на танці, ти не могла йти, адже на вихідних повинна була бути в Вишневому. Усі свята, враховуючи і Різдво, і Великдень, і Зелені свята, ви з сім’єю були там. Але чому так? Бабуся Марічка залишилась сама, коли ти була ще в сьомому класі. Дідусь помер, а ти навіть не встигла з ним попрощатися. І батьки не хотіли залишати її наодинці. А жити в дядька Ігора вона теж не хотіла. Адже говорила, що  свій будинок — це краще, ніж жити в дітей.

Тепер ти все це тепер згадуєш та шкодуєш, що не провела ще більше часу з бабусею.

А надворі сьогодні доволі прохолодно. Лютий вітер зносить ледь не все на своєму шляху.

— Ех, невдалий час я вибрала, — сама до себе проказала ти.

Увікнувши свій плейлист,  повідчиняла всі вікна, а  вже  після провітрювання будинку, ти винесла всі старі та непотрібні речі до гаражу батька. Поглянула на занедбаний квітник. А колись там такі красиві квіточки росли!  Згодом коли завершила прибирання,   вирішила піти до майстерні дядька Ігора, аби почекати там батька.

Хтось почав сигналити за спиною — ти злякано обернулася.

— Не хотів тебе лякати...

— Дане? — роззявивши рота, ти здивовано поглянула на хлопця. —   Привіт, неочікувала тебе тут зустріти.


— А я тебе. Маєш справи в Вишневому?

— Ох, так, а ти куди прямуєш?


— До майстерні твого дядька, потрібно залізного вовка перевірити, — сказав хлопець, кидаючи поглядом на свій скутер.

—   Супер, я теж туди прямую.


— Справді? То сідай, — і ти вмістилась ззаду. За мить хлопець завів мотор. І ви полетіли назустріч новим пригодам. Аромат його шоколадних парфумів лоскотав тобі  ніс. Що ти відчувала поряд з ним? Адреналін, а ще якесь дивне відчуття. Недарма говорять, що справжнє щастя зустріти людину, з якою не пов’язане минуле.

А осінь не забарилася. Ця золотоволоса красуня, мабуть, ніколи не спізнюється. Вона завжди вчасно починає панувати у ваших володіннях. І все миттю пожовтіло. Тобі ніколи не подобалася ця пора, але цього року вона видалася напрочуд особливою.

Все почалося з настання першого місяця осені.  У тітки Світлани — день народження, тож усі запрошені. Ця жінка обожнює святкування! Ледь не кожного року запрошує гостей. Як і твоя мама, тітка любить бути в центрі уваги. От саме цим ти відрізняєшся  від них. Адже тобі до вподоби на власне день народження залишитися вдома — пити час та насолоджуватися переглядом фільму. І ще — ти не любиш отримувати подарунки. А чому? Все просто: от запросиш ти гостей,  вони будуть довго роздумувати над тим, що подарувати, та пізніше куплять щось таке, що в житті точно не пригодиться. Ще в школі, коли ви обмінювалися з подругою дарунками, ти отримувала ті речі, які валялись на горищі, адже користі від них не було.

Отже, цього разу тітка Світлана вирішила святкувати не вдома, не в ресторані, а в лісі... В лісі! Уявляєш?! А ти вже стільки років не відвідувала це таємниче  місце.

З чим асоціюється в тебе ліс? З дружньою компанією людей, вогнищем та дзвінкими піснями.  

От і зараз  —  полум’я, гітара, запах шашлику та свіже повітря... Ти могла б вічно описувати ліс. Хоча ти родом з села, але в тій місцевості бувала вкрай рідко. Коли випрошувала батька, тоді брали велосипеди та їхали. А інколи зеленоокий був ініціатором спільної мандрівки. Але таке було декілька разів у твоєму житті...

Віталик грав на гітарі, а ти сиділа поруч, прислухалася до мелодії та з нетерпінням чекала того моменту, коли підсмажиться м’ясо. Напроти тебе — Дан, бо він теж запрошений.

А пам’ятаєш ті часи, коли на свята, коли приходили гості, було два столи: один для дорослих, інший — для вас? Тим більше, тобі  ніколи не подобалася компанія старших, тому це було для тебе заввиграшки.  Цього разу теж так трапилося. Ви вже й зовсім не діти, але ваші батьки вирішили сісти в іншому місці. Можливо, через те, що в одній альтанці не вистачило б усім місця. Хоча вас за столом — десять і вільні місця ще є.

І вже пізнім вечором ви повсідалися, аби  співати пісні біля вогнища. Було холодно, цього не приховаєш.  Проте Богдан стиха підійшов, накинув на тебе свою шкірну куртку. Ти усміхнулась у відповідь, а йому було достатньо й такої подяки.

Осінь почала вносити корективи в твоє буденне життя. Марічка досить довго тебе вмовляла, і ось ти нарешті погодилася:  почала розвивати свій блог в Інстаграмі. Це було дещо в новинку, адже ти досить рідко користувалась цієї соціальною мережею. Можливо, декілька разів у рік публікувала фото і тоді на телефон приходило повідомлення від Віталика: «Хух, ти ще жива!». Але ти не постила  розповіді про свій життєвий досвід чи про те, що  поїла за день і що встигла виконати. Звісно, lifestyle — це добре. Але ти вибрала тему та  стала онлайн-вчителем англійської. Допомагала дітям вивчати іноземну мову. Та насолоджувалась процесом. Недарма ж вступала на англійську філологію. Тобі нарешті почало подобатися те, чим займаєшся. Ще змалечку мама помітила те, що вивчення інших мов не викликає в тебе труднощів. Але ти ніколи не використовувала повністю свій потенціал: зі ста відсотків — лише тридцять-сорок. Те, що ти все швидко запам’ятовувала допомогло підготуватись до екзаменів, а тоді вступити на бюджет до одного з найуспішніших вузів країни.  А згодом й потрапила до Англії.

Цього року люди зібрали досить  щедрий урожай. Цей рік справді багатий та незвичайний. Ти ще в січні відчувала, що 2021 — початок чогось нового, ще зовсім незвіданого тобою.

Коли батько заявив, що йде в ліс по гриби, ти мерщій кинулась одягатися, щоб не втрати цей момент. Згадуєш, як у класі третьому теж пішла з татом. Намочила ноги, порвала чобітки та заблудилась у лісі. Але попри все тобі сподобалось.

Цього разу ти вже не така маленька, маєш крапельку досвіду за плечима. Ви збирали опеньки — твої фаворити серед грибів. Але дощ застав зненацька.  Тому іншого виходу, ніж швидко добігти до альтанки(яка розташована посеред лісу, та, до речі, вже має багато-багато років) ви не знайшли. А ще існує легенда. Нікому достеменно не відомо, чи це вигадка, чи таке справді було. Але селяни говорять, що колись по всьому лісі було збудовано близько десяти невеличких хатинок. Вони були розташовані в хаотичному порядку. Дехто говорив, що солдати в часи Другої світової війни приходили туди, а люди залишали там їжу для них. Звісно, за стільки років хатинки не збереглися, але деякі з них перебудували в альтанки.

Ти й досі вважаєш, що це — маячня. І не віриш, що таке могло б бути на ваших теренах. Ти переконана в тому, що ця псевдо-легенда придумала місцевими жителями Вишневого для уславлення села. І  вона в деякій мірі слугує родзинкою.

Ти гадала, що ви вже з Даном  вичерпали всі зустрічі, які небесами були заплановані на осінній час. Проте й у цьому помилилася.

Ти побачила його, з чуба стікала вода, легка небритість на обличчі додавали йому ще більшого шарму. Саме  в той момент ти відчула метеликів  у животі. Так-так, тих же, що описують в книгах. Але здавалось, що вони не настільки бадьорі, як це всі описують, та не хочуть вилетіти на волю,  а лишень зароджуються. Або навпаки, вони спали довгий час, і тепер пробуджуються від сну.

Сьогодні ти поглянула на нього по-новому. Ніби одна лінза рожевих окуляр була знята, а тобі довелося тільки прикласти сили, щоб другу теж викинути з свого життя.

Поки батьки щось обговорювали, ви сиділи мовчки. Але навіть у тишині вам було комфортно перебувати поряд. Лише декілька випадкових фраз достатньо.

Хвала богу, що дощ перестав накрапати. І ви з легкістю змогли вийти з лісу. Але доля ж обожнює жартувати. Твій тато разом з батьком Дана йшли спереду, а та позаду. «Чорт! За стільки років я не навчилася ходити!» з сарказмом прозвучало в голові, коли ти посковзнулася на листі, а тоді почала падати... але мужні чоловічі руки змогли перешкодити твоєму падінню.

— Дякую! — проказала ти, все ще перебуваючи в обіймах хлопця.

— Будь ласка. Раджу бути обережнішою наступного разу.



До завершення осені ти вирішила  нарешті розповіла батькам головну причину свого повернення. Були сльози... Гіркі сльози градом стікали з твого обличчя. Всім доводилося тебе заспокоювати. І в кого ти така сентиментальна? Знову попросила пробачення в батьків та сестри. Хоча знала наперед, що вони зовсім не тримають зла на тебе. Але ти повинна була це зробити, адже совість би замучила.

Ти з дитинства така: завжди гарячкуєш, спішиш кудись. Ніколи не чуєш того, що говорять близькі. Те, що вони мають рацію — усвідомлюєш. Навіть у підлітковому віці, коли влаштовувала сварку та починала плакати, розуміла, що все даремно. Ти відчувала провину перед батьками. Розуміла, що своєю поведінкою зменшуєш тривалість життя батьків, адже нервові клітини не відновлюються.

І в один момент ти захотіла кардинально змінити своє життя. Вирішила покинути університет в рідній країні. Так потрапила в Англію. Все ж в будь-де потрібні люди, які знають мову та мають величезний потенціал.

Здається, лише тепер ти збагнула всі свої помилки...


Lifestyle — спосіб життя