Для атмосфери рекомендується увімкнути TVORCHI «Psycho»  та Rihanna «We Found Love».


Ти знала, що все хороше має здатність швидко закінчуватись. От і завершились різдвяні свята. Ви так довго до них готувались, і вже все. Проте ти з усмішкою на вустах будеш про них згадувати. А згадай себе минулого року: майже всі одногрупниці поїхали на свята додому. Лише ти в чужій країні залишилася. Всі запитували причину того, чому нікуди не їдеш, але ти як завжди любила відмахнутися від відповіді, говорила лише: « Треба вчитись».  Зателефонувала до батьків та сестри, написала декілька повідомлень — і достатньо. Цього року все зовсім по-іншому.

А тепер задумайся... У пам’яті пригадались ледь не найголовніші події життя, які спіткали тебе до рішучих дій. Ще зовсім трішки і ти всі карти розкриються. Нарешті ти згадаєш те, з чого все почалося. І зрозумієш найголовніше...

От і ти побачила на календарі напис «14 лютого — День Святого Валентина».  Одне з улюблених свят підлітків. Сказати, що ти ненавидиш День  Закоханих, то ні. Адже твоя думка щодо цього свята нейтральна.  Інколи, гуляючи  вуличками міста в цей день, ти щиро раділа за тих людей, які зустрічалися тобі на шляху. Вони були такими щасливими та закоханими, що  на обличчі вимальовувалася усмішка. Тебе  тішила та думка, що вони знайшли свою другу половинку. Багато твоїх знайомих, які залишалися в це свято на самоті, часто обурювались, коли зустрічали дівчат з букетами квітів. «Як це так? Вони щасливі, а я?», — промовляла ледь не кожна з них, а ти щиро дивувалась. Вірила, що існує «закон Бумерангу». І все погане, що  колись зробила — повернеться до тебе, та й у збільшеній дозі. Тому старалася нікому не шкодити. Ти і добра не робила, і зла теж.

Згадай, тобі було лише двадцять, коли зробила висновок для себе, що краще до всього ставитися нейтрально. Інколи можна навіть порадіти за незнайому людину, лише не шкодити нікому. Адже зло все одно повернеться.

Після закінчення школи, першого та водночас  невдалого кохання, ти почала багато вчитись. Відвідувала курси для саморозвитку, хотіла стати все кращою, та кращою версією себе. Ти прагнула вдосконалення. Потайки сміялася  з тих дівчат, які повністю залежали від своїх хлопців, жили в їхніх будинках та на їхні гроші.

«Ставати кращою версією себе» — одного разу ця фраза якось занадто дивно прозвучало в твоєї голові. Ти задумалася над тим висловом, а тоді зрозуміла, що він не несе в собі жодного сенсу. А все тому, що потрібно ставати щасливішою версією себе. Щ-а-с-л-и-в-і-ш-о-ю! Вчишся, вдосконалюєшся, працюєш, але якщо воно не приносить задоволення, то навіщо цим займатися взагалі?

Ти стільки раз задумувалася над поняттям щастя, але ніколи не могла збагнути, що ж це таке. Вперше ти відчула себе такою вже в дорослому віці цієї осені, коли нарешті поговорила з батьками та попросила вибачення. А вдруге це відбулося саме на День Закоханих.

— Іринко-о-о, — на весь будинок кричала Марічка, — ти вже готова? Бо я зібралась!

— Ні, — стримано відповіла ти, валяючись на ліжку та гортаючи стрічку в Інстаграмі. Жодного бажання виходить надвір не було.

«Головне, все обіграти так, щоб ми не почали сваритися» — задумалась ти, перед тим як відповідати. Ну, звісно, ще скандалів бракувало! Але невже варто погодитися на прохання Марічки? Дивно все. Якщо коротко, то на честь цього прекрасного свята в будинку культури, у Вишневому, будуть влаштовувати якісь конкурси. І сестра вирішила потягнути тебе з собою. Однак це дійство лише для підлітків, ти не маєш до нього ніякого відношення.

— Добре, я  поїду з тобою, але лише в ролі водія, — це прозвучало немов ультиматум,  проте сестра більше не намагалась тебе переконати.

Батько не вагався, одразу дозволив вам взяти машину. Все ж недарма ти відвідувала курси водіння. Досить важко дались тобі вони, але результат того вартий. Тому за годину ви вже були в рідному селі. Як же все змінилось. Будинок культури колись був не в найкращому вигляді, ще й з розбитими вікнами. Всередині картина здавалась ще гіршою. Дискотеки робили лише влітку, лише надворі. Бабуся часто тобі розповідала про те, які були розваги в будинку культури. Особливу увагу звертала на те, що головною атракцією було кіно. Адже вони мали змогу піти туди, аби подивитись фільм. Шкода, що згодом люди все знищили.

Під’їхавши до будівлі клубу, ти зупинила автівку, щоб сестра вийшла, але та заговорила:

— Ірко, будь ласка, ходи зі мною, хоч подивишся, як все змінилося. Я обіцяю, що ти будеш приголомшеною!

— Не перебільшуй, сестро, — зітхнула ти...

Спочатку хотіла відмовитися, але цікавість все ж перемогла. Хочеться дізнатися, як там все зроблено! Коли ти востаннє відвідувала ту будівлю, то так нічого не було, все в розвалинах. Тому за декілька хвилин ви вже заходили у приміщення.

Що й говорити — ти справді все здивовано розглядала. На першому поверсі з’явилась кімнату для гри в настільний теніс. Також величезна зала для танців. Все так гарно облаштовано!

— А я казала, — зітхнула Марічка, — але ходімо на другий поверх! Саме там все й буде відбуватися!

Однак по дорозі вас зустрів знервований Віталик, з словами: «Форс-мажор! У нас дилема!» він вибіг з будинку культури. Тому ви пришвидшилися, аби дізнатись, що трапилось. Тітка Світлана — завідувач, працює тут вже більше п’яти років. Вона тішить дітей та влаштовує різні виступи та квести.

— Що коїться? — перелякано запитала Марічки в тітки.

— Проблеми! Техніка не працює! Вийшла з ладу!


— І що будете робити? Невже все відмінити потрібно?

— Віталик поїхав по Даном, він же програміст, знається в цьому.

«Програміст?!» — лише тепер ти усвідомила, що достеменно не знала про те, хто ж хлопець за професією. Він був схожим радше на фізрука чи поліцейського... Але точно не програміста. Хоча ти, напевно, так думала через його спортивну статуру. Помилялась таки.

Минула година метушні, криків та сварок. Вже думала тітка Світлана,  що не відбудеться жодних конкурсів до Дня Закоханих, навіть хотіла всім телефонувати та повідомляти,  але все налагодилось. Богдан зміг виправити всі недоладки.

Коли надворі стемніло, все дійство почалось. Як виявилося, тітка занадто багато часу провела за читанням різних статей в Інтернеті. Вона вирішила, що потрібно «йти» в Європу хоч якимось способом. Тому знайшла конкурс під назвою «жеребкування». Тітка навіть детально не могла розповісти, в яких країнах проводять його. Але дуже хотіла спробувати зробити це у нас, у Вишневому. Повністю не запам’ятала всіх деталей, тому додала деякі свої.

Вона написала імена всіх підлітків, які бажають приймати участь. Кожен з них мав приготувати подарунок. Тоді на папері написала імена всіх хлопців, які склала їх у конверти. І тітка хотіла, щоб «тягнули жереб» дівчатка.

Заграла музика, всі підійшли до столу та почали вибирати. А ти стояла обіпершись на стіну та спостерігала за всім галасом. Ти бачила те, як на їхніх обличчях засяяла усмішка, коли вони формувались у пари. Помітила, що навіть Марічка стоять біля якогось хлопчика. «Зять?» — посміхнулась сама до себе. А тоді ти задумалась, у тебе виникло питання  про те, а що ж буде далі? Ну сформувались вже готові пари, а що вони далі будуть робити? Хотіла йти до тітки та запитувати, але почула, що хтось крикнув твоє ім’я. Підлітки просили тебе підійти до столу.

— Це, мабуть, твоє залишилось, — блондинка подала тобі конверт. Ти скорчила незрозумілу гримасу.

— Ви щось плутаєте! Я у ваших «недоконкурсах» участі не приймаю!


— Ні, сестричко, це справді твоє! — засміявся Віталик, який досить несподівано з’явився поряд. — відкривай!

Ти не встигла нічого сказати, адже залунав голос тітки Світлани, яка якраз вітала всіх з початком квесту та тим,  що сформувалися пари та говорила, що на кожному конверті ще й було написано порядковий номер. І тепер потрібно шукати такі ж цифри на дверях, що знаходяться в клубі. Кожному випаде різна кімната, і закоханим варто йти туди, аби поговорити та пройти кросворд. Ха-ха-ха! Тобі це нагадало шкільні квести. Їй-богу, краще б залишили тих дітей, нехай просто поспілкуються. Та взагалі навіщо було це влаштовувати? Цирк на дроті. Ніби хтось з них почне потім зустрічатись. Ще говорили за якийсь сюрприз, але тебе це зовсім не цікавило. Відкривши конверт, побачила написав: « Вітовський Богдан». Спершу навіть не зрозуміла, хто це. Але тоді усвідомила, що це — Дан. Чому все так дивно?

Хлопець саме сидів за апаратурою, вмикав музику, коли це потрібно.

— Хелоу, диви, що маю! — ти одразу перейшла до справи.

— О-о-о, супер! Я вже думав, що ти не будеш дивитись на ім’я свого судженого-ряженого!

— Жартуєш? Що за цирк? Мені це не до вподоби.

— І який в нас номер?

Ти спочатку не зрозуміла про він говорить, а тоді побачила на конверті «333», — три трійки...

— То ходімо!

Він ще щось сказав тітці, на що вона кивнула головою, а тоді взяв тебе за руку. Ти аж здригнулася... Свій номер ви побачили на дверях кімнати, де грали... «О, Боже-е-е!» — прозвучало відлунням в голові. Це була кімната, де грали настільний теніс.

— Ми що, будемо грати?

— Звісно, чому б не спробувати?

— Скажи, будь ласка, ще те, що ми будемо розв’язувати кросворд, — саркастично мовила ти.

— Якщо ти забажаєш, Іринко, то так!


— Навіщо я сюди приїхала? Навіщо погодилась на вмовляння? — ти радше запитувала це сама в себе, ніж у Дана. Щось підказувало, що це було придумано вже давним-давно.

— Правила гри такі: буде декілька турів, хто першим збивається, тому й задають питання, — і тоді ти аж відкрила рота. А не можна без правил грати?

— А якщо я не хочу грати за такими правилами?



— Тебе ніхто питати не буде, Іринко. Тим паче, так цікавіше.

Він подав тобі ракетку — почалась гра. Раз, два, три... Бах! Вгадай: хто першим програв? Правильно, ти! Потім ще раз, і ще, і ще.

Дан запитував лише про твої вподобання, такі як — улюблений колір, музичний гурт, вид спорту. Ти навіть здивувалась: навіщо придумувати такі правила, якщо про це можна було б і так запитати.

Але нарешті тобі усміхнулась доля — ти виграла.

— Хто це все придумав? Навіщо? Скільки часу ми ще маємо тут бути?

— Лише одне питання, — зауважив Дан, — відповім лише на перше. Все це придумав я. А навіщо? Здогадуйся сама.

Але цього робити не довелось. Ти здобула перемогу вдруге.

— А може ти мені подобаєшся? — одразу відповів хлопець на твоє питання.

— Ага, якраз, — відмахнулась ти, хоча десь в глибині серця відчувала, що це дійсно так.

— Ну знаєш, Іринко... Я  ще жодного разу не падав з драбини через дівчину, а тут з’явилася ти.

Ти не  нічого, гра продовжилась. Виграв хлопець. «Ну, звісно! Хто б сумнівався?» — ледь не викрикнула ти, але зрозуміла, що це не дасть жодного ефекту.

— Погуляємо?

— Це і є твоє питання? — щиро здивувалась ти, а він кивнув.

Пропустив тебе немов джентельмен, а тоді вийшов сам. А потім все відбулось так же, як у всіх сльозливий фільмах про перше підліткове кохання. Ти посковзнулася на льоді(ну, звісно, ти ж з дитинства не могла навчитися кататися на ковзанах!),  хлопець тебе зловив, а потім — поцілунок. Такий солодкий та ніжний, з нотками пристрасті.

— Ти усвідомила те, що ми тільки що обіграли акторів Голлівуду? — пожартував Дан

І саме з цього моменту почалась ваша історія.
Тільки вам вирішувати, що буде далі. 
Та чи буде в неї хепі-енд...