Рекомендується читати під Фіолет «Зимова» та «Пахнеш щастям»

От знову завітала зима...

Тринадцятого грудня — свято Андрія. А ввечері минулого дня потрібно ворожити, щоб дізнатися ім’я свого судженого. Пам’ятаєш, колись ви з подругами ходили до будинку культури у Вишневому? Збиралось чимало дівчаток із села. Ви одягали вишиванки, приносили хустки та починали цей дивовижний процес. Найбільше тобі подобалось розрізати аркуш паперу тринадцять шматків та на кожному з них писати різні імена хлопців , залишаючи один пустим, а тоді класти їх під подушку. У тому випадку, якщо після сну ти витягуєш пустий — отже, в наступному році не зустрінеш кохання.

Одного року ви пекли калиту та пампушки. Хоча можна було й варити вареники. Для обряду кликали собаку. Їжу якої дівчинки вона вибирала спершу, та й мала одружитися найближчим часом. Ти згадуєш, як разом з бабусею пекла пампухи. Саме тоді в будинку панувала особлива атмосфера. Ти дуже хотіла зробити все сама, тому старенькій залишись лише стежити за процесом, аби її улюблена внучка зробила все правильно та не накапостила на кухні.

І ще одного разу ви з подругою вийшли на вулицю, а тоді, зустрівши чоловіка, який першим потрапив на ваш шлях, запитували, як його звати. До сьогодні пам’ятаєш, що зустріла старенького дідуся, звали його Святослав.

Однак ніколи в тебе не було хлопця, у якого було б таке ім’я. Хоча воно досить непогане.

Проте ти розуміла, що це швидше веселощі, ніж щось серйозне. І не завжди твоїм майбутнім чоловіком стане той, кого ти собі наворожиш. А відвідувала будинок культури для того, щоб відволіктися від зайвих думок. Тим паче, ти фанатіла від українських звичаїв та традицій, хоча все різко змінювалося та з’являлись нові технології. Але тебе завжди цікавило минуле рідної країни. Бабуся часто розповідала, як вони колись святкували Різдво. Говорила: «Іринко, тоді ми відчували, що це свято! Усі веселились, насолоджувались часом, проведеним з рідними, а тепер все зовсім не таке. Навколо лише буденність, не відчувається тієї атмосфери, що була колись». Однак ти щиро захоплювалась кожним релігійним святом. На Великдень ви разом з бабусею розмальовували писанки для посвячення. Старенька раділа, що зможе когось навчити своєму досвіду. От до приходу Зелених свят готувались ще ретельніше. У Вишневому жив старенький дідусь, тому вони з його сином з лісу привозили усім селянам молоді деревця, аби ті могли прикрасити власне подвір’я. Тому ти завжди допомагала це робити дідусеві. А ще обожнювала збирати польові квіти для того, щоб для букету, який пізніше святили в церкві. Ти любила гуляти полем та зривати квіти, слухати мелодію вітру та відчувати себе вільною...

Щодо ворожіння на Андрія, то твоя мама завжди всім розповідала, що ім’я Юрій — наворожила їй подруга. Вона навіть розповідала як це трапилося.

Але тобі вже двадцять три, про яке ворожіння може йти мова? Та наступного дня ви вирішили прибрати будинок до Нового року та поставити ялинку. Чому так рано? Бо у вашій сім’ї з’явилася така традиція, як тільки ви переїхали в Кропив’яне, і вже декілька років поспіль дотримуєтесь її, аби на свята хвойна красуня прикрашала домівку.

Батько приніс з горища штучну ялинку. Вона з’явилась у вашому будинку ще тоді, коли ви з сестрою були маленькими. Але за стільки років не обсипалася та виглядала, немов нова копійка. А ти принесла іграшки. У вас, до речі, була ще один звичай(та, зрештою, у вас було безліч сімейних традицій) — ви з матусею купували іграшку зі символом року. Для атмосфери ти увімкнула «Merry Christmas». Відкривши коробку, помітила, що з’явилось безліч нових іграшок. Важко видихнула та почала одягати хвойну красуню. А коли завершила, то прикрасила вікна гірляндами.

— Мам, так красиво! Я вже й забула, як це бути на свята вдома, — заговорили ти до неньки. — Бракує лише снігу за вікном.

— Іринко, сніг ще буде. А пам’ятаєш... ? — Матуся не встигла до говорити, бо ти почала дзвінко сміятись, згадуюючи останній рік навчання. Саме тоді ти дуже хотіла, щоб все вкрила біла пелена, але ні снігу, ні морозу не було.

І от ти черговий раз переглянула прогноз погоди та помітила, що нарешті пишуть про настання справжньої зими.. Й тато сказав, що це саме ти чаклувала, щоб падав сніг. Звісно, ти розуміла, що це жарт. Але морозяна погода тоді тривала аж до середини весни. І тато говорив: «Іринко, будь ласка, зроби щось. Почаклуй знову! Забери цей лютий холод!».

Дев’ятнадцятого грудня в Кропив’яному — празник. Ви зранку відвідали церкву, ти навіть встигла зустріти деяких однокласників. Дехто з них вже й дітей має. Ох, тобі, мабуть, ніколи не зрозуміти цього покоління. Звісно, ти б хотіла знайти справжнє кохання, народити дітей, бажано лише двох: хлопчика та дівчинку. Але не зараз. Не тоді, коли є сила, щоб підкорити світ. Ти завжди говорила, що спочатку потрібно міцно встати на ноги.

Ти пам’ятаєш ранки на Миколая? Гора подарунків, усі навіть не поміщаються під подушку. Ти щаслива сидиш на ліжку та розгортаєш їх, дивишся, що ж такого цього року приніс святий Микола. Лише в восьмому класі ти дізналась, що його не існує. А все це роблять батьки, щоб створити дітям казку. Аби ті дійсно вірили у те, що існує диво, магічна сила...

А після обіду завжди приїжджали гості. Але найбільше з сестрою чекали на бабусю. Ви мільйон разів просили її не витрачати грошей та не купувати цукерок. Адже спілкування з нею — це вже подарунок.

Цього року сестра поїхала до міста, адже на днях потрібно здавати сесію. Ти залишилась з батьками.

Приїхали батьки Слави, Дана та Віталика, ну й сам брат власною персоною. Без нього жодне святкування не обходиться. «Як це так без мене?» — завжди запитує він, коли його не кличуть в гості друзі.

Поки вони весело теревенили за столом, ви з брюнетом обговорювали план під назвою «Як вдало відсвяткувати Різдво?». І байдуже, що до нього ще потрібно дожити.

— Тьфу, та скільки там залишилось! — скрикнув Віталик і ви продовжили дискусію.

Попрощавшись з гостями, ви з матусею прибрали все, і ти пішла до своєї кімнати.

Коли почула, що хтось стукає у вікно — добряче злякалася, але вирішила випробувати долю та піти погуляти, що таке.

— Дан?! — відчинивши двері, побачила на порозі хлопця. — чому ти постійно лякаєш мене?

— Це те, що найбільше тебе хвилює в цю хвилину? — спершись на двері, запитав хлопець.

— Не тільки це, — зімкнувши руки на талії, відповіла ти, простеживши за рухами хлопця.

— Святий Миколай заблукав, і залишив твої дарунки в мене.

— Дане? — здійнявши брову, ти запитала в хлопця, — навіщо це все? Ти що, з глузду з’їхав?

— Іринко, ти взагалі не віриш у диво? — а тоді подав пакунок у руки, — на добраніч, солодких снів! — розвернувся та пішов.

Лапатий сніг падав, а постать Дана повільно зникала з горизонту.

Через декілька днів ти Новий рік у сімейному колі. Горіли бенгальські вогники, лунали постріли салютів!

А шостого січня — святвечір. Традиційно на столі повинно бути дванадцять пісних страв, адже стільки ж було апостолів. З самого ранку ви з сестрою та мамою «тусувалися» на кухні. Десята спроба Марічки, щоб приготувати голубці, успішно провалилася. Тому вона взялась за яблучний узвар. Тобі цього року дозволили зварити кутю — головну страву.

— Перша зіронька зійшла! — сповістила сім’ю брюнетка вже ввечері.

В той час на столі вже красувались всі страви. Ви всі одягнули вишиванки. Байдуже, що ніхто цього не бачить, але як же гарно виглядає! За давнім звичаєм за стіл першим сів господар будинку — твій тато, тоді він запалив свічку. Після молитви почалася святкова трапеза.

Згодом до вашого будинку завітали колядники. Дзвінке «Нова радість стала» пробудило в тобі старі спогади. Вам лише дванадцять... Ви стільки часу просили та благали батьків, і от вони після вмовлянь погоджувались. Спереду твій тато, позаду — ви з Віталиком. Надворі мороз, який сягає до десяти градусів. Йдете, наспівуєте колядку, що потім не забути. Заходите на випадкове подвір’я, підходите до вікна, щоб вас змогли почути, а тоді кричите з усієї сили: «Ходимо від хати до хати, просимо пана господаря: чи можна заколядувати?» і після позитивної відповіді даруєте людям емоції, коли слова завершуються ти ще й віншуєш!