б е з в і с т и
А я знову закохалася, кілька днів після цього сміялася, і подруга відверто з мене насміхалася. Я згадала про минулі помилки, котрі на глибині засіли, немов осінні листки, і мої улюблені квіти згубили свої останні пелюстки. Я почала боятися, що все вкотре може на шматки розлетітися, і після цього назад не повернутися. Поки у голові своїй придумала теорій безліч, ти подарував мені чарівну річ, і набула для мене нового сенсу ніч. Ми ходили з тобою на прогулянки, та ти не дарував мені квітки, а потім я була в захваті від твоєї екзотики. Здавалось, ми обоє не звідти, і це точно не наші світи, бо згубилися з тобою безвісти. © Блакитноока
2021-05-16 10:38:24
15
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Adya Tim
Більш схоже на розповідь, але дуже душевно🥰
Відповісти
2021-05-16 11:18:46
Подобається
Блакитноока
@Adya Tim дякую!
Відповісти
2021-05-16 11:31:25
Подобається
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4072
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1856