Буває час...
Блакитноока
Буває час, Коли думки стають словами, Лягають на листок рядками... Буває час, Коли серед ночі темної прокидаєшся, Рукою до тумби тягнешся, І виривається усе назовні. Беззупину описуєш все те, Що жити стільки років не дає... Буває час, Коли сидиш при світлі лампи І розумієш, що дарма на світі не існуєш. На землю цю тебе послав Всевишній, Аби місію виконати змогла. І байдуже, що тебе засудять люди, Вони творці свого життя, Тому повинні думати про себе, А не казати, що в тобі не так. © Блакитноока
2021-04-29 18:57:19
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК
Мудрі слова. Я взяла в закладочку - перечитуватиму.
Відповісти
2021-04-29 19:07:11
1
Блакитноока
@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК Дякую! Рада, що оцінили))
Відповісти
2021-04-29 19:11:12
1
Інші вірші поета
обожнювати т у р и с т п о р а з к а Щастя, ти де?
Інші поети
Romkolana
@nastyuxa_xa
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5092
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3012