Десь між посиланнями

Блакитноока

А вони досі ставили парні статуси, Листувались кожного дня до опівночі, І пристроїв своїх розумних з рук не випускали зовсім, Бо надсилали один одному безглузді дописи, І слухали одну й ту ж абсурдну музику. Вони не знали, що таке взаємність, Хоч думали, що виросли вже з мультиків. Поняття ніжності лишалося загадкою, Бо плутали його із перепискою, Із смайлами, яких скидали всім і всюди, І байдуже було чи Телеграм, чи Інстаграм. Вони губилися серед груп сумнівних в мережі, Бо вірили, що зможуть виграти у розіграші. Чим більше лайків було в них на фото, Тим більше зелені збирали у кишенях... Вони ніколи не блукали нічним містом, Не бігли у кав'ярню, Он ту, що там за рогом, недалечко, Аби сховатись від дощу рясного. Вони частину із життя свого вирвали, Як люди виривають недолугий фрагмент з тексту, Згубились десь між посиланнями... © Блакитноока

2021-04-21 17:32:57

9

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

3155

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12957