п о р а з к а
Блакитноока
А це моя вже, мабуть, сота поразка, та спочатку хотілось, аби почалася чарівна казка, однак завершилася ота стежина, якою так довго я ходила... Кривдники мені сказали лиш кілька "добрих" слів, та я йшла попри їхній гнів, а тепер мій корабель втратив мільйони кольорів, наді мною зав'язалось багато вузлів. Вони не говорили мені "будь ласка", і з часом зникла їхня маска, так і десь собі ходить моя ласка, простір закрила чорна вивіска. Я так намагалася з ними почати дружити, та натомість вони мене повністю планували знищити, аби перестала нарешті цвісти, і всім добро приносити. Яким же було моє розчарування, коли вони оголосили своє останнє побажання, пропало десь кохання — було лиш довге мовчання, що перетворилося на покарання. Людей дотепер терпіти не можу, вони ніколи не скажуть:" Я тобі допоможу!", та я порятунку не знаходжу, намагання провалитись крізь землю стороною обходжу. © Блакитноока
2021-06-13 18:40:56
10
0
Інші вірші поета
Школа в і д в е р т о Звичка Те, що треба стерегти
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2663
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4929