п о р а з к а
А це моя вже, мабуть, сота поразка,
та спочатку хотілось, аби почалася чарівна казка,
однак завершилася ота стежина,
якою так довго я ходила...
Кривдники мені сказали лиш кілька "добрих" слів,
та я йшла попри їхній гнів,
а тепер мій корабель втратив мільйони кольорів,
наді мною зав'язалось багато вузлів.
Вони не говорили мені "будь ласка",
і з часом зникла їхня маска,
так і десь собі ходить моя ласка,
простір закрила чорна вивіска.
Я так намагалася з ними почати дружити,
та натомість вони мене повністю планували знищити,
аби перестала нарешті цвісти,
і всім добро приносити.
Яким же було моє розчарування,
коли вони оголосили своє останнє побажання,
пропало десь кохання — було лиш довге мовчання,
що перетворилося на покарання.
Людей дотепер терпіти не можу,
вони ніколи не скажуть:" Я тобі допоможу!",
та я порятунку не знаходжу,
намагання провалитись крізь землю стороною обходжу.
© Блакитноока
2021-06-13 18:40:56
10
0