м и н у л е
На тілі утворювалися маленькі ранки,
а вони говорили, що загоїться все,
я не пам'ятала, як це зустрічати світанки,
а варто було слухати власне серце.
По небу досі пливуть блакитні хмари,
та чомусь навколо сіріє усе,
опівночі до мене приходять бісові примари,
та я вірю, що дивна звістка в моє життя радість принесе.
Щоранку вмиваюся холодною водою,
аби забути назавжди усе,
якби хтось сказав, що наші прогулянки завершаться бідою —
я б плюнула йому в лице.
Напевне, з роками про ті події навіть не згадаю,
і буду радіти кожній хвилині,
та зараз, на жаль, усе пам'ятаю,
навіщо ж повірила тій підлій людині?
© solenka
2021-08-16 11:57:56
8
2