дитинство
Забудь,
не згадуй,
у пам'яті своїй далеко заховай,
про ті солодкі часи забувай.
А тоді було літо,
і нас так багато,
хлопчики, дівчатка кудись біжать отак завзято,
ніби надворі якесь дивне свято.
За вікном вже темно,
а ми знову від батьків втекли нечемно,
весь день диво-хатинки з дерев'яних палиць робили натхненно,
а тепер здається, що це даремно.
Мама кличе, а тато вже на вулицях шукає,
а нас там немає,
та дитинство наше дуже швидко минає,
але думали, час нас не спіймає.
Клято вірили, що будемо завжди разом,
ходитимемо усюди гуртом,
та руки мої більше не заляпані шоколадом,
наша спільна юність відцвітає листопадом.
Приїжджаю до рідної хатини — ніхто уваги на мене не звертає,
стороною оминає,
ніби у пам'яті вашій того немає,
що колись називали раєм.
by s_olenkaaa_
2021-07-06 19:14:27
9
1