Плюс та мінус
А їх у світі тільки двоє, і кожен шукає оте "своє", вона хотіла, аби він став її героєм, у плани не входило шукати інших за небокраєм. У обох були власні рамки, інколи закривались від усіх на три замки, та найбільше бажали підтримки, мріяли разом зустрічати світанки. Жодного досвіду, лиш монетка на щасливу долю в кишені, та обоє опинилися на спільній сцені, наскрізь проблемами власними обплетені, разом чекали чарівної осені. Він обожнював її недоліки, клявся кохати навіки, а вона його шрами лікувала, тілом хлопця мандрувала, де болить — цілувала. Косинус та синус — плюс та мінус, усе буття — один на двох автобус, вона була найжаданішою із усіх спокус, від неї злітав до небес його пульс. © Блакитноока
09.06.2021
9
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Блакитноока
Відповісти
09.06.2021, 19:31
1
R E
Фантастично
Відповісти
12.06.2021, 13:35
1
Блакитноока
@R E дякую!💕
Відповісти
12.06.2021, 18:46
1
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3779
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11407