Дядечко Час
Час помало забирає
Все, що було дороге.
Лаконічно так говорить:
"Не твоє вже, не твоє."
Бог з речами, що зламалися,
Покришилися, розбились.
Так багато ще не встигли
Люди, що в мені лишились...
В серці заживуть рубцями,
Лишуть слід - важке прощання.
Всі вони - певен, любили,
Мали мрії й сподівання.
Не розділять більш зі мною
Миті в радості й журбі,
Хочу вірити в банальність,
Що вони там не одні.
І немає там нічого,
що б псувало їх буття.
Час мовчить,
Всевишній поруч,
Кличуть його на ім'я.
Мають вісті про родину,
Що у кого з нас нового.
Без емоцій просто й тихо
Вірять в нашу перемогу.
Хоч кричить старий годинник,
Скрип вчувається з далля.
Дід все далі промовляє:
"Не твоя вже, не твоя."
© Богдан Кухта
2020
2020-09-01 18:00:37
1
0