1

Минуло понад десять днів після лиха в місті Камерод, коли велику його частину спалили вщент. Інцидент забрав безліч життів звичайних громадян і воїнів, які стояли на захисті одного з «Оплотів людства». Вогонь, що поширився по дахах будинків, швидко перекидався на інші райони, спалюючи до попелу безліч споруд, в яких знаходилися люди, які намагалися сховатися від напасті. Зрештою пожежу було зупинено, але ніхто не тішився такою подією через колосальну кількість жертв.

По всій країні розійшлися чутки про напад магів, що спричинили катастрофу. Знать, що керує всіма благами Камерода, благополучно залишила його та відправилась на пошук нового притулку, де вони зможуть створювати нові підприємства для власного збагачення. Навіть купці, дізнавшись плани вельмож, також вирушили починати свої справи в столиці або наближених селищах.

Зрештою на території залишилися лише бідняки та вартові, які намагаються впоратися з наслідками. Їх кількість була нечисленною, як у колишні часи, але навіть під час такого хаосу цього було достатньо, щоб Камерод зберіг за собою звання міста. З усіх постраждалих районів найменше зазнала вогню південна частина, де заздалегідь загасили основні осередки спалаху і куди вогонь, що спустився з неба, не дістався. Місцева стайня, невеликий ринок та нечисленна кількість таверн досі залишалися на плаву і не наважувалися закриватися. В одному із таких закладів сиділа група лицарів, поглинаючи замовлені страви.

— Ми провели дуже багато часу в пошуках магів в шатах культу, а в результаті їм вдалося пробратися на північну частину. — говорив один із воїнів, пристрасно поїдаючи шматок обсмаженого м'яса.

— Основне завдання ми не змогли виконати, але навіть так я отримав справжнє задоволення, вириваючи хребти магам, що попалися на нашому шляху. — Він зупинився, щоб запитати шматок хліба, що застряг у його горлі. — Тепер ми можемо з упевненістю сказати, що на південній частині Мілена вся погань винищена. Як і хотів наш наймудріший володарь.

— Думаєш, такі відомості потішать його? Ми не змогли наздогнати втікачів, так ще й дозволили знищити більшу частину міста. — Лицар вказав на найближчі будинки, що згоріли.

— Подивимося, що скаже командир. Саме йому доведеться писати доповідь про подію та відправляти її правителю.

— Коли ми заговорили про нього, то куди він подався разом із горщиком?

— До першого осередку полум’я, яке знаходиться у місцевому монастирі. Хоча з чуток, це лише прикриття для работоргівців. Як мені розповів мій друг з місцевого патруля, після початку пожежі звідти, як мурахи, почали розбігатися ув'язнені, котрі займалися каторжними роботами в шахті неподалік.

— Ти хочеш сказати, що маги врятували рабів від смерті? Ніколи не чув про такий шляхетний вчинок від такої нечисті.

— Командир якраз і вирушив упевнитись у їх участі і прихопив горщик із собою. — Воїн закінчив трапезу і поглянув у небо. — Сподіваюсь, що нас не четвертують.

— Замість того, щоб страждати від незнання своєї долі, краще вирушимо за ним і допоможемо з оглядом.

2

Група воїнів, що прибула до монастиря, на чолі з командиром, перейшла до огляду місця події, від якої залишилися лише купи попелу. До лідера звернувся один із місцевих вартових, щоб розповісти про основні моменти, відомі йому.

— Тут особливо показувати нема чого, адже я сам жодного разу не заходив у цей монастир, але за словами спійманого работоргівця, основні події відбувалися у підвальному приміщенні, де тримали рабів.

— Чи доречно привести його сюди для належного показу? Чи ми вже не зможемо з ним побалакати? — спитав командир, маючи на увазі смерть работоргівця.

— Основна група втекла ще під час пожежі, а тих, кого ми встигли спіймати, стратив особисто голова міста, який нещодавно покинув наші землі та вирушив на захід. — Вартовий обернувся у бік монастиря. — Єдине, чим я можу вам допомогти, це вказати на сходи, що ведуть до підвалу. — Він привів командира до потрібного місця. — Але не раджу спускатися туди, адже повітря всередині може звалити навіть коня.

— Ми підготувалися до такої нагоди, тож не варто перейматися. Можете йти у своїх справах, — відповів командир і попрямував до воза, що стоїть неподалік групи. — Слухайте мене! Допомоги нам чекати не доводиться, тому потрібно самостійно займатися оглядом. — Він підійшов до заточеного мага. — Сподіваюся, ти розумієш, що наша доля зараз залежить від того, чи ти виявиш щось у підвалі чи ні. Зараз ми спустимо тебе вниз і дозволимо скористатися силою, але якщо все буде безрезультатно, то перед своєю карою я добре відіграюся на тобі. Наш горщик розібрав мої слова?

— Я прибув сюди виконувати наказ його величності і з порожніми руками не повернуся. Але також вимагаю до себе належного відношення, тому що ми всі в одному човні. Називайте мене на ім'я, Велимудр. — відповів маг, ув'язнений у спеціальному пристрої, через який не може рухатися.

— Якщо я не прислухаюсь до твого прохання, то особисто для мене нічого не зміниться. Тим більше, якщо група почує з моїх вуст звичайне звернення, то перестануть поважати мене, прирівнявши свого командира до горщика на колесах. — Він усміхнувся після сказаного і покликав решту. — Несіть горщик у підвал, тільки обов'язково одягніть спеціальні маски. Не дозволю своїм воїнам постраждати під час перенесення цієї нечисті.

Спеціальна ємність, в якій знаходився маг, мала невелику вагу, тому що перед зануренням велику частину тіла вирізали, вистачило лише двох воїнів, щоб донести Велимудра до підвалу. Ніхто не збирався спускати його самотужки, і як тільки в їх полі зору з'явився прохід, вони скинули тару і почали готуватися до спуску. Надягнувши спеціально підготовлені маски, воїни разом із командиром спустилися вниз.

Стіни навколо сходів повністю згоріли, оскільки були з'єднані дерев'яними балками, якими вогонь дістався монастиря. Спустившись до підвального залу, командир перейшов до огляду місцевості. З усього, що залишився в пристойному стані, були лише клітики, в яких знаходилися обгорілі трупи рабів. Оглянувши кілька із них, командир усвідомив, що особисто йому не вдасться що-небудь з'ясувати в цьому приміщенні, тому в той же час вирушив до мага.

— Відведіть каміння від нього! Нехай розпочинає призначену йому роботу. — Віддавши наказ, він почав очікувати на результати.

У підвалі було небезпечне повітря, що не давало вартовим розслабитися, адже навіть через маску вони могли відчути сморід. Усі хотіли якнайшвидше закінчити, тому не стали неспішно виконувати видану вказівку, але це не стосувалося самого мага. Опинившись в епіцентрі гару, Велимудр вдихнув його і відчув сильний біль у легенях. Йому було важко зробити хоча б один вдих, адже кашель не дозволяв йому це зробити, і навіть після зняття мінералу ситуація не змінилася.

— Як важко виконувати свої обов'язки, сподіваючись на такий шматок м'яса. — Командир підійшов до нього і дістав заздалегідь підготовлену маску. Маг не чинив опір і спокійно прийняв її на своєму обличчі. — Тепер розпочинай.

— Я давно б закінчив, маючи маску на своєму обличчі… — відповів маг, намагаючись заспокоїти своє дихання. — Вони були тут. Троє магів, які втекли із замку тієї ночі. Залишки енергії зберігають частинки пам'яті, від чого можу дійти невтішного висновку, що це саме вони. — Велимудр трохи замислився. — Я відчуваю дуже дивну енергію від одного з них, не схожу на решту, вона надто…

— Мене не цікавить, що ти відчуваєш! — Командир перебив мага і схопив його за волосся. — Ти зможеш дізнатись, де вони після побаченого?

— Так ... — Йому було боляче відповідати. — Вони вже наблизилися до нетрі Сумери.

Від почутого командир закричав з усієї злості, яка в нього була. Він зрозумів, що їм ніяк не встигнути наздогнати магів і запобігти їх приходу в Північний Притулок, від чого був розлючений.

— Потрібно негайно сповістити правителя про це! — Він підійшов до мага. — А ти поки що спонукай тут і подумай, як нам пробратися в притулок! — Він спробував зірвати маску, але Велимудр встиг висловити свою пропозицію.

— Я можу зв’язати вас із маєтком напряму! — Командир зупинився, щоби вислухати його. — Якщо правитель дізнається про стан справ, то зможе виділити нам воїнів на захоплення притулку. — Маг був наляканий можливістю залишитись у підвалі цілу ніч.

— Користуватися вашою огидною силою та ще й для зв'язку з правителем! Ти хочеш залишитись тут на цілий тиждень? — відповів командир, при цьому не ставши знімати маску.

— Не з самим правителем, а керуючим в'язницею, який безпосередньо видає накази нашій групі. — Його серцебиття почастішало, чекаючи на відповідь.

Піддаватися такій вигідній пропозиції було складно для командира, але, переживаючи за своє власне життя, він погодився. Перед тим, як приступити, всім лицарям було наказано покинути приміщення і залишити його з магом наодинці, щоб потім не відповідати перед ними, за потурання Велимудру.

— Якщо ти задумав провокацію для втечі, то хочу тебе засмутити. Я маю при собі мінерал, як і хлопці, які чекають на нас біля виходу, тому не раджу зайвий раз мене злити. Тим більше в нашому поточному положенні я не гидую прикотити сюди гармату і закопати тебе живцем у цьому підвалі. — Мінерал у результаті було знято.

Відповідь вони отримали не відразу, адже звичайним людям не відомо про особливий дозвіл на відповідь відповідача, без якого передача думок не виконується. Коли в результаті керівник зміг почути голос командира, то йому розповіли про події, що відбулися. Він був незадоволений новинами, але не марнував час і повідомив про свої плани розповісти правителю про те, що сталося. Переймання командира трохи притихли після почутої відповіді, хоч повністю не зникли, адже останнє слово буде за владикою.

— Зв'яжіться зі мною під ранок, і я видам вам нові вказівки. Зараз мені нічого сказати про події і можливу допомогу, але хочу вас запевнити тільки в одному. Я наполягатиму на остаточному завершенні повного винищення магів, тому раджу готуватися до бою. Також до завтра мені потрібно від вас рішення щодо можливостей проходу через хащі Духовного Лісу. Якщо ми не продумаємо варіанти його подолання, безліч наших воїнів загине дарма. Наказую вам, командире, домогтися відповіді від цього виродку з можливим застосуванням тортур, якщо він не зможе дати належної відповіді.

— Ваш наказ буде виконано. — Командир подивився на Велимудра з усмішкою. — Негайно займуся виконанням. — Після цього зв'язок припинився. — Твоя ідея із захопленням притулку може вигоріти. — Настав розслаблений видих. — То як нам пройти через Духовний Ліс?

— Будучи прямим нащадком ватажки, мені дозволено перетинати хащі, як і моїм товаришам. Духи не стануть нас зупиняти, за умови, що першим, хто зайде, буду саме я.

— Думаєш, що лицарі настільки дурні, щоб довіритись словам такої нечисті? Відправити тебе на чолі? Ти зовсім не знаєш свого місця. — Командир не збирався займатися катуванням мага, але після почутого його думка змінилася.

— Якби я хотів втекти від вас, то використав би свої здібності в одному з випадків раніше. Мені немає потреби вам брехати… Послухайте… — Лицар зняв з нього маску.

— Моя думка не має значення, адже вирішуватиме лише владика. Але твоя ідея не тішить мене, тому даю тобі час до ранку, щоб добре обміркувати додаткові варіанти.

Легені мага знову наповнилися гаром, через що він не зміг висловитися командиру, який залишив його одного до самого ранку.

3

Отримавши відомості від командира, керуючий в'язницею вирішив записати їх на аркуші паперу, щоб не повідомляти владиці про спосіб її отримання. Думки про використання магів у своїх цілях виникали у свідомості місцевих панів, але тільки не у правителя, адже він не міг уявити належного звернення в їх бік, і сам народ не прийняв би таку звістку. Закінчивши короткий виклад, він подався до покоїв владики, щоб ініціювати особисті, позачергові збори та перейти до обговорення насущної проблеми. Реакція владики на провал відправленої групи могла призвести до страти, через що йому стало погано. Такі думки наринули на нього ще під час розмови з командиром, тому він не став його вичитувати або ж загрожувати стратою за невдачу у виконанні завдання.

У замку відбулися значні зміни за минулий час. Оновився персонал, розставили мінерали на всіх поверхах, сховавши їх з виду. У маєтку стало безпечніше, хоча всі нововведення були встановлені не тільки для уникнення нового проникнення магів, але також через можливий замах. Під час проведення очищення місцевих еліт багатьом вдалося залишити місто і незабаром будувати плани на порятунок Мілена від божевільного владики. Але зрештою безліч найманців, посланих у маєток, так і не змогли виконати свою мету, виявившись обезголовленими та викладеними в центрі столиці для прикладу іншим.

Реакція Волоса на сумні звістки була божевільна, як очікував керівник. Пониклий погляд втраченого майбутнього з'явився на його блідому обличчі, від чого Марті довелося взяти справу до своїх рук.

— Насамперед потрібно видати указ про заклик лицарів, а потім провести планові збори з командирами. Моєму чоловікові потрібен час, щоб прийняти нові обставини, тому хочу залишити підготовку на вас. — Вона глянула на обличчя Волоса і стала розлюченою. — Розішліть звістку по всій території Мілена про остаточний похід на останній притулок магів. Кожен дворянин повинен вислати воїнів зі своїх дружин і створити кілька ополчень з народу, щоб кожна верства суспільства змогла взяти участь. Вкажіть причиною такого рішення нещодавні події у столиці і також не забудьте яскраво описати наслідки їх приходу в Камерод.

— Ми також вирушимо… — промовив Волос тихим голосом, після чого підвівся на ноги і глянув на Марту. — Ми з тобою вирушимо в останній похід і знищимо цей жалюгідний вид з кінцями!

— Так, любий. — відповіла дружина, не очікувавши такої раптової пропозиції.

— Та пізнають вони мій гнів…