Вірші
Всі
мам
ти бачиш душу мою оголену,
я роздягаю її кволо, немічно.
викладаю на стіл у вітальні камені,
ти їх шліфуєш, хм… іронічно.
мам, ти бачиш мене спустошену,
підкажи, як вийти дивом у люди?
як запалити душі чужі
рідним-незнайомим тілам?
вони всюди.
я б‘юся, мов пташка, у клітці душі,
мам, відчини мені двері,
і обіймай мене міцно у миті оті,
коли серце моє ледь б’ється.
подаруй мені тишу у тишині
на тихому килимі у вітальні,
виріжи з пам‘яті ті вірші,
що таврують в мені нещастя факти.
мам, я хочу додому,
у тихий знайомий дім,
де розчиняються дитинства спогади
і я бачу лиш сяйво,
не бачу втоми в тобі.
1
0
142
невизнані героїчні серця
{нашим Героям}
рідна, так довго не писав тобі я листи,
ми не бачились в очі не тижні – роки.
я, дурнуватий, так багато побачив,
будь-де побував,
за час цей лиш зрозумів, що не розумів тебе і не знав.
рідна, знаєш, тобі був чужий, хоч був тобі й друг.
любив я тебе, та вогонь часом тух.
а ти, завше розумна, світом марила,
мене не чекала – тебе розумні бавили.
тепер ти не моя.
у тебе сім‘я.
рідна, я бачив багато.
там де стріляли, був я.
я бачив, як помирають брати завзято.
поховати ці трупи – задача моя.
я їх ніс і я їх жалів.
а сліз, як й не було,
я всі ріки злив.
я йшов туди змагатись за волю,
ішов, бо не бачив іншу життєву мету.
я йшов захищати дім наш
і твій, захищати душу твою.
я йшов захищати тебе,
ти – янгол мій.
я йшов крізь вогонь і пекельний холод –
спав в сирій землі,
лиш би світло світилось поряд
в твоєму вікні.
рідна, я колись загубився,
років зо десять тому було.
геть зі шляху я збився,
покинув свою любов.
тепер я тут, у рідному місті,
а той диким холодом суне.
я знаю: тобі я не рідний,
і ніщо статус той не посуне.
у тебе сім‘я, у тебе вже діти.
можу бути їм другом?
я знайшов у тобі спасіння,
хоч й відпихнув добро твоє плугом.
рідна, чому ти боїшся?
ти бачиш ненависть у мені.
я колись тебе, ба, покинув,
право судити залишаю тобі.
ти дивишся на мене, буцім я ворог,
хоч серце твоє кричить,
що таких, як я, нині звуть «героєм»,
такий приклад молодь вчить.
та ти бачиш в мені лиш зброю,
що готова тебе убить,
рідна, я захищав наш Дім,
як я міг би колись так вчинить?
я знаю, я зраджував дуже,
хоч так любила мене сім‘я.
не моя – твоя.
вона стала мені моєю,
бо мати мене відпихала зо зла.
я знаю: не був я чесний,
тому в нас з тобою і різний шлях,
та приймеш ти це серце черстве
у себе знову в гостях?
я повернувся з-під куль і знаю,
що битися треба туга.
де знайти її? я не знаю,
розпачлива душа моя.
я побачив наш Дім і, знаєш,
побачив байдужі тіла,
що марять вулицями весело,
ніби героїв не було й нема.
ніби це казка.
просто невдалий сон.
москву чекає поразка,
це для усіх канон.
тіла забули про бій,
і як ми за них помираєм.
щодня під молитви Богу
піт з лобів витираєм.
рідна, пташко, знаєш,
мені так лихо удома,
я почуваюсь не вартим
уваги, довіри, любові.
мені тут не раді,
без мене тут звикли.
мене подумки похоронили.
попрощались зі мною,
і сльози утихли.
а я живим повернувся додому.
я тут ніхто.
і голос мій безголосний.
я тут – німе кіно,
актор невиносний.
мене бояться ті,
кого я завше боявся.
і лиш від любові пускають в дім,
перехрестяться, щоб я довго тут не зоставався.
рідна, давно не писав листи.
так сумую за тим теплом.
дивом тим, що знайшов у тобі.
потаємна моя любов.
не знаю, чи приймеш мене:
у тебе сім‘я і діти.
а я прийшов із війни,
а я загублений в світі.
2
0
151
deep silence
різкий біль у серці, темно перед очима,
якби ж ти лиш знала, мила,
що так багато вартує валюта і папірець, на які, кожен хоч
й здатен,
але ти готова була щось більше, ніж серце, за краплину
любові віддати.
усе легко руйнує випадок, бо кожна ідея чи думка
приходить у голову різко і все руйнує.
вона виріже твою душу ножем, ти й не помітиш,
як самотня, одна, знову потонеш у тиші.
кожен фінал здалеку мав свій початок,
красиву картину майбутнього малював,
це ще одна правда.
та, загублена у пітьмі, ти навряд щось помітиш,
бо голосніше усього тільки тиша кричить,
тільки тиша.
2
0
150
