Anny Haidaika
@byA
Проза + лірика =ваша Аня
Вірші Всі
мам
ти бачиш душу мою оголену, я роздягаю її кволо, немічно. викладаю на стіл у вітальні камені, ти їх шліфуєш, хм… іронічно. мам, ти бачиш мене спустошену, підкажи, як вийти дивом у люди? як запалити душі чужі рідним-незнайомим тілам? вони всюди. я б‘юся, мов пташка, у клітці душі, мам, відчини мені двері, і обіймай мене міцно у миті оті, коли серце моє ледь б’ється. подаруй мені тишу у тишині на тихому килимі у вітальні, виріжи з пам‘яті ті вірші, що таврують в мені нещастя факти. мам, я хочу додому, у тихий знайомий дім, де розчиняються дитинства спогади і я бачу лиш сяйво, не бачу втоми в тобі.
1
0
149
невизнані героїчні серця {нашим Героям}
рідна, так довго не писав тобі я листи, ми не бачились в очі не тижні – роки. я, дурнуватий, так багато побачив, будь-де побував, за час цей лиш зрозумів, що не розумів тебе і не знав. рідна, знаєш, тобі був чужий, хоч був тобі й друг. любив я тебе, та вогонь часом тух. а ти, завше розумна, світом марила, мене не чекала – тебе розумні бавили. тепер ти не моя. у тебе сім‘я. рідна, я бачив багато. там де стріляли, був я. я бачив, як помирають брати завзято. поховати ці трупи – задача моя. я їх ніс і я їх жалів. а сліз, як й не було, я всі ріки злив. я йшов туди змагатись за волю, ішов, бо не бачив іншу життєву мету. я йшов захищати дім наш і твій, захищати душу твою. я йшов захищати тебе, ти – янгол мій. я йшов крізь вогонь і пекельний холод – спав в сирій землі, лиш би світло світилось поряд в твоєму вікні. рідна, я колись загубився, років зо десять тому було. геть зі шляху я збився, покинув свою любов. тепер я тут, у рідному місті, а той диким холодом суне. я знаю: тобі я не рідний, і ніщо статус той не посуне. у тебе сім‘я, у тебе вже діти. можу бути їм другом? я знайшов у тобі спасіння, хоч й відпихнув добро твоє плугом. рідна, чому ти боїшся? ти бачиш ненависть у мені. я колись тебе, ба, покинув, право судити залишаю тобі. ти дивишся на мене, буцім я ворог, хоч серце твоє кричить, що таких, як я, нині звуть «героєм», такий приклад молодь вчить. та ти бачиш в мені лиш зброю, що готова тебе убить, рідна, я захищав наш Дім, як я міг би колись так вчинить? я знаю, я зраджував дуже, хоч так любила мене сім‘я. не моя – твоя. вона стала мені моєю, бо мати мене відпихала зо зла. я знаю: не був я чесний, тому в нас з тобою і різний шлях, та приймеш ти це серце черстве у себе знову в гостях? я повернувся з-під куль і знаю, що битися треба туга. де знайти її? я не знаю, розпачлива душа моя. я побачив наш Дім і, знаєш, побачив байдужі тіла, що марять вулицями весело, ніби героїв не було й нема. ніби це казка. просто невдалий сон. москву чекає поразка, це для усіх канон. тіла забули про бій, і як ми за них помираєм. щодня під молитви Богу піт з лобів витираєм. рідна, пташко, знаєш, мені так лихо удома, я почуваюсь не вартим уваги, довіри, любові. мені тут не раді, без мене тут звикли. мене подумки похоронили. попрощались зі мною, і сльози утихли. а я живим повернувся додому. я тут ніхто. і голос мій безголосний. я тут – німе кіно, актор невиносний. мене бояться ті, кого я завше боявся. і лиш від любові пускають в дім, перехрестяться, щоб я довго тут не зоставався. рідна, давно не писав листи. так сумую за тим теплом. дивом тим, що знайшов у тобі. потаємна моя любов. не знаю, чи приймеш мене: у тебе сім‘я і діти. а я прийшов із війни, а я загублений в світі.
2
0
160
deep silence
різкий біль у серці, темно перед очима, якби ж ти лиш знала, мила, що так багато вартує валюта і папірець, на які, кожен хоч й здатен, але ти готова була щось більше, ніж серце, за краплину любові віддати. усе легко руйнує випадок, бо кожна ідея чи думка приходить у голову різко і все руйнує. вона виріже твою душу ножем, ти й не помітиш, як самотня, одна, знову потонеш у тиші. кожен фінал здалеку мав свій початок, красиву картину майбутнього малював, це ще одна правда. та, загублена у пітьмі, ти навряд щось помітиш, бо голосніше усього тільки тиша кричить, тільки тиша.
2
0
158