Темноту не так легко покинути, У душі вона й тут, безлика Хочу повністю в неї поринути. Її чорний дим, як спогади про те, що я втратив, досі зберігся на моїй одежі Навіть після тієї пожежі, Що спалила все що було мені дороге і зрештою ці спогади про те, що я втратив, як важка тінь, чорт, це безмежна туга, що нависла наді мною і не дає мені спокою, Вони обгортають мене, як ковдра, і змушують відчувати себе пригніченим. Я був загнаний один у кутку, де вирій чорного згустку - апофеоз депресії, Відчуття ніби мене затягує в дофамінову яму – лише частина ідеї Заплутаному в ній, важко збагнути, де майбутнє, відчуття, ніби ти закопаний живим, але її обійми хоча б справжні. Не пройти одному цю дорогу далі. Я відчуваю себе, як у клітці, з якої немає виходу. Відчуваю себе, як на безлюдному острові, де немає нікому про що розповісти При цьому я ще й уникаю деталей, Бо спогади про те що я втратив, Як стигмати, що горять у душі. Я не знаю, як вийти з темряви, Але точно не хочу залишатися в ній. Я хочу знайти світло, щоб не бути самотнім Та не як птах який застряг у печері, Не самотній колодязь посеред пустелі. Я вже й не думаю як звідти вибратись. Відчуваю себе мов батут у підвалі, На якому ніхто не стрибає. Хворий організм - це світ, який штучно уповільнює процес розвитку, як людина, яка харчується порціями та дозами. Це призводить до того, що суспільство часто буває жорстоким і несправедливим, чим вам не приклад часи Голокосту, інколи для мене особисто соціум мов несповна розуму. Війни та сльози - це постійні супутники людства, Однак вони також є джерелом страждань і горя. Песимізм мене неодноразово вберігав від неправильного вибору Якщо купувати дім на березі моря, то тільки мертвому Якщо тебе кинула дівчина не обовʼязково бити посуд, ти можеш відчути розчарування, гнів або навіть агресію. Це природні людські емоції, які потрібно висловлювати здоровим способом. А в мене тим часом передоз емоцій, Я досі наче в космосі, а ти мене не послухаєш і все-таки спалиш коси їй, чи перетвориш свій жир нарешті на мозок і бозна-що станеться ще? Та ти не второпав що тут постійно емоційні качелі, а я в очікуванні катарсису від наркоти їде щелепа, Субʼєкт не хоче більше бачити ці «псевдохалепи». Я для темряви просто закохана нікчема. Звичайно не обійдеться без вигадок. Взяти до прикладу бабусин ґанок: – Індивід не може убити кривдника Як і не може уникнути сварок. Все частіше уявляю світанок, який пробивається крізь хмари, як надія, що пробігає поміж темряви. На вечерю зазвичай сніданок, як символ того, що жити нестерпно. Кожен день мов солодкий пакунок, Я танцюватиму з нею наче облупок Вона хоче мене, жбурляє сорочку, Та я прострочений як день В голові наче дивні проблеми, дві протилежні думки борються одна з одною, немов два аборигени. Перший готовий поклонитись системі, Інший намагався боротися, та вже навіть у нього не витримують нерви. А я напевне краще пройдусь в темноті, як людина, яка боїться світла, серед похмурих людей я по суті Мірфак у Персеї, Та у світі не одне сузірʼя. А в мені забагато люті, але насправді це просто крик про допомогу, я не можу чинити опору, в мене зашитий рот, я не можу промовити й слова. Та ліпше випити пігулки… Ніч любила дарувати подарунки Відчуття ніби вступив у стосунки, А ні, все руйнують її коханці ліхтарі Я прокидаюся захлинаючись водою. Був на дні, уві сні І раптом зрозумів що самотній насправді До біса мрії, я закоханий до смерті Та любов моя не взаємна.