Справжні

➒ ➊ ➊

Ми справжніми со́бі здає́мося, коли боротьбі віддаємося. Коли наодинці лишаємось, коли без вдавання кохаємось. На імпульсних фото у чаті. Коли працьовито- завзяті. Під час набуття рівноваги. В хвилини злиття і уваги. В секунди відвертої щирості. В полоні займистої пристрасті. Ми справжні у миті депресії, при ревнощах і в час агресії. Коли серце рветься від чуйності з зізнань чи від їх відсутності. Коли, як маленькі, ридаємо і нерви тоненькі зриваємо. В години мовчання томливого. В хвилини пручання бурхливого. В секунди кохання таємного. В безкраїсть життя недаремного. Коли замість крику сміємося, ми справжніми со́бі здає́мося 𝌪 01.VII-05.VII.2021 р., м. Дніпро

2021-07-05 09:20:08

0

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14342

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11500