- Тож, роскажи мені, крихітко, як твої справи? Я хочу знати все-все про тебе. - Тітка Еллі показала мені де в неї чай та чашки. Я заварила чорний з бергамотом. Улюблений батька. 

- Все добре. Зараз живу сама. Нещодавно розійшлась з хлопцем. - Я поставила чашки на стіл з червоного дерева. Ким би не була моя тітка, в грошах вона точно не знала потреби. 

- Ох, мені шкода! 

- Ні. - перебила я, - Повірте, це до кращого. З хорошого також маю тату студію. 

- Ого! - Вона обдивилась моє тіло. - Але ж в тебе нема жодної? 

- Так, але я одного разу зробила тату своєму другові. Реалізм, та все таке. Чутки розлетілись, люди почали хотіти, щоб я зробила щось їм. Тож так студія й зʼявилась. 

- Не ображайся, але я думала з тим, що ти отримала після смерті Брендона достатнь, й будеш жити без роботи в своє задоволення. 

Тітка права. Після смерті батька я отримала досить значну спадщину. Три будинки у різних штатах, декілька мільйонів доларів та ще трошки. Але я пообіцяла собі не витратити ні центу без особливої потреби. Тільки іноді перевожу гроші на благодійність. 

- Я вас розумію, ахах. Тітонько, а чи можу спитати, хто був у Вас вдома? Хлопець якось вирізняється із місцевої молоді. 

Вона важко здихнула та подивилась на мене такими очима, наче я не повинна знати цього, і вона жалкує, що я побачила цього хлопця тут. 

- Не зважай, то мій давній знайомий. Він не звідси. Допомагав мені з лікуванням. - жінка зробила ковток чаю, та трішки зажмурилась. Губи трішки порозовіли, наче від легкого опіку. - Він власник компанії "Бендо". 

- Ого! Оце в вас знайомства! Він ваш хлопець? - батько казав, що його сестра полюбляла молодиків, тож це перше що спало мені на думку. Але її сміх дав мені зрозуміти що я помилилась. 

- Ахаха, господи прости, звичайно ні. - Вона не могла перестати сміятись, і я автоматично підхватила її сміх. Він такий заразний. Чудовий. Живий. - Не зважай, ти його не побачиш більше. 

- Ну добре. 

Ми посиділи з тіткою ще декілька годин. Вона виявилась надзвичайною жінкою. Пережила викидень 20 років тому, та більше не змогла завагітніти. Мала свій бізнес, а у вільний час підробляла у дитячому будинку, аби втамувати материнський інстикт. Впевнена, вона була б чудовою мамою. В кінці розмови, вона відчула себе погано, та я допомогла їй піднятись на другий поверх до її кімнати. 

Купа ліків на шухлядах, журнали та різні книжки. Перед ліжком стояла дорога плазма з відкритим Нетфліксом. Поруч з ліжком стояв мольберт з фарбами. Вона також малює. Спочатку я б подумала, що це кімната для хоббі, але потім зрозуміла, що це кімната для більш цікавого очікування смерті. 

Тітка швидко заснула, а я піднялась до себе. Гарна кімната. Чорні стіни, велике двоспальне ліжко. Все таке мінімалістичне. Жінка підготувалась, бо я побачила ще один мольберт та фарби біля косметичного столику. Записка "Для Стефані" дала зрозуміти, що це подарунок. 

Поруч з ліжком вже лежав новенький макбук. Яка б Еллі не була, але вона точно щедра. 

Я розклала свої речі, та почала збиратись на місцеву хіппі вечірку. Якщо я вже тут, то потрібно побачити, що тут взагалі коїться, та як народ відпочиває. 

Підкрутила волосся, зробила невеликий смокі та знову зафарбувала шрам, який проходив через брову на око. Вибрала найменш хвойдливий наряд, не хочу бути зґвалтованою в першу ніч тут. Думаю звичайні легінси на корсетний топ з довгим рукавом підійде. Хоч тут і грудень, але він ну дуже теплий. Ештонвіль один з найпівденніших міст штату. 

"Ні, сонечко, не приходь. Десь за годинку можеш. Ні. Все буде гараз, не переймайся. Сподіваюсь на похорон ти не прийдеш? Добре, давай просто поговоримо про це, коли ти заїдеш." 

Проходячи повз кімнату тітки я почула її розмову з кимось. Може це той красунчик, хаха? Ставлю сотку, вона з ним спить. Я б і сама була не проти. Хоча ні, мені зазвичай одні покидьки подобаються, тож вібратору мені досить. 

***

Я прийшла на пустир, точніше колишній пустир. Величезне поле з наметами та гірляндами. Всюди було стільки вогнищ, що я впевнена з висоти самольотів це виглядає як печера світлячків. Хтось під кайфом, хтось ні. Але усі намагаються підійти ближче до конкретного вогнища, де білявий хлопець грав на гітарі. Грав неймовірно. 

Хтось приобняв мене за талію. Оце він дарма. Я рефлекторно схватила його за пальці та викрутила у іншу сторону. 

- Ще раз до мене торкнешся, руку зламаю.

- Зрозумів! Боляче, відпусти! - чоловік дивився на мене своїми широкии зрачками. Я послабила хватку. - Навізжена якась. 

Він відбіг від мене,  а я просто пішла у іншу сторону. Тут крутий вайб, але мені захотілось трішки тиші. Чесно, навіть запах травки не робив це місце поганим. Так, все наркоші, але це мабуть перше місце, де я відчула хоч якийсь вайб щастя та безтурботності. 

Не помітила, як відійшла ближче до лісу. Людей навкруги майже не було, а музика від гітарних кемпенгів притихла. Я чула тільки ехо голосів, що співали Three Days Grace пісня за піснею. 

Тут добре. Можливо дарма я тут не була. 

Я відволіклась від шепоту за спиною, десь у хащі лісу. Там точно хтось був, але у темряві не було зрозуміло де. 

- Завтра Джонсон приїде до нас домовлятись про контракт. Ти маєш прибрати його одразу після підписання. 

- Добре, Алекс, але навіщо? Він наче непоганий партнер для "Бендо". 

- Так, але він тримає 30% від трафіку по штату. Я хочу цей відсоток. Скільки б я з ним не домовлявся, це не має сенсу. Підпише контракт, переведе гроші, і він твій. Ти знаєш, я не ображу тебе. 

Я прослухалась дуще й не помітила як наступила на сухий хворост. От бляха. Це той хлопчина?

- Хто тут? - один з чоловіків почав наближатись у мою сторону. Хтоб вони не були, з ними точно краще не размовляти. Бля, я ж свідок виходить? Круто, приїхала провести Еллі в останній місяць життя, а помру сама від рук її трахаря. Я сховалась за кущі в очікуванні гіршого. 

- Думаю, ягнятко, що заблукало куди не треба. Пішли, Геб. 

Кроки зупинились посеред шляху до мене. Я відчула, як серце майже зупинилось. Цей хтось наче розмірковував чи варто залишати свідка в живих. Але ось він розвернувся та почав віддалятись. 

- Дивись, Алекс. Аби не було проблем. 

- Не буде, ходімо. 

Я швидко вийшла з кущів та побігла у сторону кемпінгів. Забираю свої слова назад, місто - лайно. Так швидко додому від страху я ще не бігла.