Я нарешті вдома. Серце колотиться. Але якщо чесно, я навіть не здивована. Хтоб сумнівався, що я знайду пригоди на свою дупу в перший день. Закрила двері на всі замки та облокотилась всім тілом на неї. Не можу сказати, що відчуваю безпеку, адже цей тіткін ганста у будь-який момент зможе прийти сюди. 

На мій подив, тітка Еллі в усю крутилась на кухні. На весь дом вирував запах пасти з пармезаном та куркою, плинула музика Абби. Тітка точно в гарному гуморі.

- Ого, ти вже вдома? Не зарано прийшла? - жінка подивилась на мене, потім на посуд, наче вирішуючи наскільки я голодна, та взяла найбільшу тарілку. - Сідай, я тут вечерю наготувала. Сподіваюсь, смачно. Давно не робила нічого на кухні. 

- Ой, дякую. - Я не була голодна, але не хотіла її засмучувати. - Та якось... Захотілось додому швидше попасти. 

- Я зрозуміла, ну ти їж, відпочивай, така худенька! - Хто б казав, Еллі. - Як все пройшло? Як тобі вечорниці наші? 

- Дуже цікаві, у вас живуть талановиті люди. 

- Та й не кажи, я сама полюбляла заходити на ці фестивалі... До минулого року. Але це нічого, я вже занадто стара для них. 

Вона посміхалася, так по живому, так по справжньому. Дуже гарна посмішка. 

Еллі сіла поруч зі мною та налила нам два келихи вина. 

- Ну, за знайомство, племінниця. Я щаслива, що ти приїхала, та я нарешті побачила, яка ж в Брендона виросла красуня. - Цок, і наші келихи торкнулись один одного. 

- Навзаєм. Шкода, що батько ховав нас одне від одного. 

- Так... Ну, колись ми дуже посварились. Я шкодую, що ми не встигли відпустити свою гордість. - Еллі замовкла на хвилину, наче обмірковуючи чи варто мені щось розказувати, - Нам було по 30 коли ми посварились. Насправді нічого такого. Просто сімейна драма. 

Я жувала смачну пасту і дивилась на неї своїми янтарними очима, наче просила ними продовжити. 

- Ну, тільки не ображайся. Та не дивуйся... Думаю батько казав тобі, що я не була хорошою дівчинкою. - Вона ковтнула ще вина, видихнула та сказала те, про що я не хотіла б чути ніколи. - До того, як Брендон зустів твою мати, ми з нею спали. 

Я ненавмисно прокашлялась та шматки пасти розлетілись по столу. 

- Перепрошую... - не знаю, чи я хотіла перепитати чи вибачитись за виплюнуту пасту. - Що? 

- Ми були одногрупницями, обидві бі. Ось якось і закрутилось... Тож вийшло так, що Брендон сам того не розуміючи відбив у мене моє перше кохання. 

- От бля... Я вибачаюсь. - Ми подивились одна на одну та почали реготати. Вона сміялась за мою реакцію, я просто була в істериці. Матір божа, та ви що знущаетесь. Моя тітка це колишня моєї мами. - То ви виходить мені як мачуха? Ахахаха.

Ми почали сміятись ще дужче. Сльози капали з очей. Животи боліли. 

- Тепер я зрозуміла, чому тато мені не багато про вас розповідав. 

- Так він був ще тим ловеласом. 

Минули години, як ми теревенили. Я дізналась стільки нового про свою сімʼю. Стільки веселого та стільки драми. Якщо чесно, я не дуже дивувалась, адже мабуть шукати пригоди на дупу - то в нас сімейне. За вікном вже стало зовсім темно. Тітка поклала наш посуд у раковину. 

- Ну, сонечко, я мабуть піду спати. Вже пізня година. Сподіваюсь в ранці продовжимо, але вже за кавою. А то Брендон прокляне мене, що я зробила з його дитини алкоголіка. 

- Дякую вам за вечір. Це було неймовірно й весело. - Я легко обійняла її та піднялась догори. 

Дуже кортіло у душ. Запах травки був всюди, особливо у волоссі. 

Зачинившись у ванній, я обережно зняла свій одяг. Подивилась на кожен маленький та не дуже шрам. На серці досі болить, але вже не так як раніше. Залізла у теплу ванну та задумалась. Як так вийшло, що у свої 23 я залишилась майже сама. 

Благополучна родина, ні наркоманів, ні злочинців, ні алкоголіків. Але доля забрала майже всіх. Я намагаюсь не дуже привʼязатись до Еллі. Мені здається, ще одну смерть я просто не переживу. 

Раптом я почула гуркіт. 

- Еллі? Все добре? - тиша. - Еллі??

Я швидко вилізла з гарячої води та перемоталась у білий рушник. Ще швидше вибігла з ванної та побігла до спальні Еллі. Вона лежала біля ліжка на підлозі. 

- Еллі, чорт, бля, Еллі! - спустилась на коліна та потресла її. Дала пару ляпасів. Нема реакції. На шухляді побачила телефон, та набрала 911. - Алло, чорт, Еллі прокинься!! Алло, так, жінка 66 років втратила свідомість! Пульс, зараз, чорт забирай, де пульс. Знайшла. - я притиснула пальці до її запʼястка, потім до шиї. Притулилась вухом до її грудей. 

- Мем? Є пульс? Мем, ви тут? 

- Блять... Еллі, ні, будь-ласка. - Я не помітила як мої очі заполонила вода. Обличчя скривилось. Я знаю цю жінку один день. Але я не можу її втратити. - Блять, приїдьте будь-ласка! Пульсу немає, я прошу вас! Допоможіть. 

- Мем, допомога вже їде, 3 хвилини вона буде у вас. Чи можете ви зробити їй массаж серця? 

- Так.. так, Еллі, будь-ласка, прошу тебе, прокинься, Еллі. - Я склала руки в замок та почала тиснути на грудну клітину. Ритмічно, так як мене вчив батько. Я намагалась запустити її серце. - Еллі! Ні, ні, ні, прошу, ні! 

- Мем, швидка біля дому, ви можете спуститись? - Я погано чула оператора. Я підняла тіло Еллі на руки, її 35 кілограмів були наче пушинка. Спустилась з нею до низу та відчинила двері. - Гей, допоможіть! Я вас благаю! 

- Мем, все буде добре. Кладіть її на каталку. 

Я погано памʼятаю, що було далі. Реанімація. Пульсу нема. Дефибрилятор. Пульсу нема. Я перестала розуміти, що коїться на моменті як її тіло накрили білою тканиною. Я тримала її руку, що помітно стала холонути, і не могла відпустити. 

- Мем. Ми повинні її забрати. Вам наберуть завтра. 

- Так, так... Вибачте. - Рука не хотіла розжиматись. Я майже її не знала. Але вона зробила так, що я знову відчула себе не одинокою. Чоловік у медичній формі поклав свою долоню мені на плечі. 

- На жаль, таке трапляється. З її стадією, вона знала, що це буде скоро. Ви зробили все що могли. 

- Так, так... Так. 

- Ви не винні ні в чому, добре? Вам потрібна допомога? 

- Так.. Ні.. ні.. все добре. - Я говорила автоматично. Без інтонації. 

Її поклали у машину, а я просто сиділа на ганку та дивилась вслід відʼїзжаючого реанімобілю. Я не памʼятаю скільки я там просиділа. Але прокинулась я у своїй спальні.