- Хто тут? - Гебріель торкнувся кобури з пістолетом. Знаючи цього прибацаного, хто б там не був, його мізки мають ризик вилетіти з черепу. 

Геб підійшов ближче до звуків тріску гілок. Світло від вогнищ трішки окутало тінь від того, хто нас підслуховував. Я зрозумів, хто це. Вона не вміє ховатись, і її форми я помітив коли відʼзжав від Еллі. не бачив ні обличчя, ні чогось примітного. Але її четвертий розмір грудей мимволоі змусив мене облизнутись. Я обіцяв Еллі, що вона не постраждає. Буде тупо порушити обіцянку так швидко. 

- Думаю, ягнятко, що заблукало куди не треба. - Я поклав руку на плече Геба. Його плечі рухались до верху та низу швидко. В його крові вже гуляв адреналін, він смакував момент, що ось-ось завдасть комусь шкоди. 

Я витягнув його з вʼязниці, за пару років до підриву. Він сидів за 2 вбивства з особливою жорстокістю. Мою увагу привернула ця справа, бо він наче як був неосудним - йому діагностували параноїдальну шизофренію та неконтрольовані припадки агресії. Тож було цікаво, чому його посадили за ґрати замість псих-лікарні. Потім я дізнався, що він прибив двох педофілів. Така людина повинна бути на свободі. Чистити бруд. Тож тепер він працює на мене. 

- Дивись, Алекс. Аби не було проблем. 

- Не буде, ходімо. - Я мʼяко відвів його в сторону та зняв руку з кобури. Біжи, ягнятко, поки можеш. 

- Тож... - Геб видихнув, поки ми йшли до машини. - Ти впевнений щодо Джонсона? 

- Так. Ти ж і сам знаєш. На "Бендо" мені трошки чхати. А ось забрати собі солоденький шмат трафіку коксу буде більш цікаво. В штаті не було ще жодної людини, яка могла б тримати його весь. Я буду першим. 

- Ну, як ваша величність забажає. Я не проти повеселитись.

- Тільки обережно. Цього разу без фантазії та катівень, будь ласка. Просто постріл, цього буде достатньо. 

- Ти обламуєш весь кайф, Алексе. - Гебріель помітно засмутився. Ох, я знаю, дай йому волю він буде шматувати людей так повільно, що невідомо чи вони помруть від больового шоку, чи коли від них залишиться суто хребет, голова та серце. 

Ми підійшли до машини, я сів на заднє сидіння. Повинен встигнути до Еллі, поки ця дівка не прибігла додому. Ріо вже сидів у машині, очікуючи нас. Я кивнув, та він дав газу. Люблю свою тачку. Чорний Каєн Турбо. Як же він звучить. Заводить краще любої дівки. 

3 хвилини і ми були у Еллі. Візит точно не буде довгим, дівча так перелякалось, що я лише бачив як вона трусячи гарненькою дупцею біжить подалі від лісу. 

- Тітко Еллі, що за дурня? В сенсі я не буду на похороні?

- В прямому, сонце. Я не хочу аби ти бачився зі Стеф. 

- Еллі, я був з тобою всі ці роки. Ти замінила мені матір, і навіть не дозволиш мені попрощатись?

- Саме так. Досить з тебе смертей. Це моя воля, Алекс. Я не хочу, аби ви пересікались. - Вона суворо дивилась на мене. Це було дуже смішно. Коли худощава жінка ростом 158 см дивиться на мене знизу, і я шкаф 192 сантиметра. Я б одним пальцем міг би підняти її. Особливо зараз. 

- Не ображайся. Але я буду. Я обіцяю, вона мене не побачить. Але я прийду. Мені боляче тебе втрачати,  тож дай хоча б відпустити. 

Її темно сірі очі помʼякшали, та вона ніжно обійняла мене за торс. Я відчував, що вона плаче. Але вона ніколи не давала мені бачити свої сльози, тож притулилась до мене більше. Водолазка ставала мокрою. 

- Ти мені як син, любчику. Я дуже хочу, щоб з тобою все було гаразд. Пообіцяй мені, що коли я піду, ти будеш жити щасливо. 

- Я обіцяю, тітко. Обіцяю. - руками я гладив по її сивому сухому волоссю. Вона не могла стримати сліз. Мені так шкода, що цей, сука, рак прийшов саме до неї. Вона мала б прожити грандіозне життя. В неї величезне серце. За те такі, як мій покидьок батько, живуть поки їх не підірвуть на власній дупі. 

- Будь хорошим хлопчиком. Йди. Стеф мабуть скоро буде. - Еллі витерла сльози та посміхнулась мені. Сьогодні вона була якоюсь жвавою, енергійною, краще ніж зазвичай. 

- Я люблю тебе, тітко. Дуже сильно, ти ж це знаєш правда? 

- Знаю, йди. - пона потягнула мене на воріт водолазки, та встала на носочки. Дала мені міцний цілунок у щоку та обняла ще раз. Дуже міцно. 

Я пішов. Сів у машину й задумався. 

- Все добре, сер?

- Так, Ріо. Їдьмо додому. Завеземо Геба до офісу перед тим.