- Тату, будь-ласка, не треба. - 11-річний хлопчик щосили намагається вирватись з рук кремезного чоловіка. Його руки тримають малечу на плечі та простягують ніж до шиї. - Мамо, допоможи! 

Жінка років 40 з підбитим оком сіла навколішки під старим задрипаним кухонним шкафом. Обійняв руками коліна, сльози стікають по її щокам. Щось виривається з її роту, але розібрати це неможливо. Вона не підіймає очей, не дивиться сину у очі. Їй страшно і соромно. 

- Думаєш вона тобі допоможе, маллий покидьок? - руки чоловіка притуляють лезо близько шиї. - Зараз я тобі покажу, що таке не слухатись мене, гнида мала. 

***

Я відкрив очі і зрозумів, що це сон. Сука, він досі мені сниться. Я був впевнений, що закінчу це після підриву вʼязниці. Сподіваюсь він палакає в пеклі, бо я все одно попаду туди, і буду благати диявола стати його особистим катом. 

Сьогодні особливий день. Моя компанія виходить на новий рівень прибутку, тож я повинен бути в здравому розумі. 4 роки тому я відкрив інвестиційну корпорацію "Бендо". Саме так колись звали мою матір. Вона швидко прийшла до хорошо прибутку, але зараз ми маємо мільярдні контракти. Хтось скаже, що у 26 отримати це нереально? Я скажу, йдіть до сраки. 

Вставши з ліжка, я відкрив панорамні вікна та вдихнув свіже повітря. Тільки пройшов дощ, тож запах мокрої трави мене вабить вийти на вулицю босоніж. Обожнюю цю погоду. Єдине чисте, що є в цьому світі. Не дивлячись на мій стиль життя в дома завжди порядок. Порядок навкруги - порядок у голові. 

У центрі кімнати – бездоганно застелене ліжко з білою постільною білизною. З боків від неї стоять строгі, але стильні тумбочки з вмонтованими лампами, що випромінюють м'яке світло. Величезні панорамні вікна, що тягнуться від підлоги до стелі, відкривають дивовижний вид на міський пейзаж, наповнюючи кімнату природним світлом і відчуттям безкрайнього простору.

Я запалив цигарку. Досі не можу отямитись від сну. Рукою погладив шию, цей глибокий пурпурний рубець буде назавжди моєю згадкою про батька. Якщо його взагалі можна так називати. 

- Блять. - не помітив як цигарка закінчилась та обпалила мені пальця. - Ріо, зайди до мене, будь ласка. 

- Так, сер? - кремезна статура 30 річного озоронця зайшла до кімнати. Хороший чоловік. Шкода, що потрапив у цей жорсткий бізнес. 

- Підгони таку до дому через 5 хвилин. Перед офісом заїдемо до Еллі. 

- Зрозумів. 

Ріо вийшов з кімнати, поки я натягував водолазку. Крім нього та Гебріеля ніхто не бачив цей шрам. Хочі ні. Брешу. Одна хвойда бачить його кожен раз коли я її трахаю. Але це таке, не в рахунок, вона підписала договір про нерозголошення наших стосунків. 

***

- Алекс, сонечко, я так рада тебе бачити! - кістляві руки Еллі потягнулись до мене в обійми. - Кожен раз як ти тут, не можу повірити, що ти такий красень! 

Тітка Еллі прийняла мене до себе 10 років тому. Вона знайшла мене на вокзалі Ештонвілю, коли я тільки втік від батьків та не мав де жити. Та й сама вона була досить самотня жіночка. Ні дітей, ні батьків - у свої 56 вона мала тільки племінницю, яку не бачила декілька років, та брата, який помер 5 років тому.  Нещодавно в неї знайшли рак. 4 стадія, метастази майже дожерли її. Але навіть такою вона все ще єдина, кого я по справжному кохаю як сімʼю. 

- Я теж радий тебе бачити. Як ти себе почуваєш? - відпустив її з рук вона поправила сиве пасмо, та сіла на стілець поруч з коридором. Дебільне питання, хіба не видно, що вона помирає? -  Може тобі щось потрібно? 

- Та ні, сонечко. Все добре. Сам знаєш залишилось небагато, тож я просто відпочиваю та дивлюсь серіали. 

- Твоя пропала племінниця не хоче до тебе приїхати? 

- Вона має прибути сьогодні. Але я сподіваюсь ти памʼятаєш, що я тебе просила? 

- Так, - я закотив очі, - і пальцем її не чіпати, а краще не говорити з нею зовсім. - Тітка Еллі хоча й рідко бачила цю дівку, але любила її. Як ніяк єдина її справжня родичка. 

- Не ображайся. Вона як і ти настраждалась. Але якщо ти виріс тим хто бʼє, то вона... 

- Я знаю, Еллі. Не хвилюйся. Обіцяю я її не зачіпаю. - Тітка мʼяко всміхнулась мені. Важко мені тут бути. Це страшно, коли єдина людина, яка тебе по справжньому кохала, як своє власне дитя, помирає на твоїх очах. - Коли я тебе побачу?

- Не знаю, сонце... Стефані приїде, тож я б не хотіла щоб ви пересікались... Але коли її не буде вдома - заїзжай. 

- Добре... - Я підійшов до неї та мʼяко поцілував у потилицю. - Ти сильна, памʼятай про це. 

- Щеб пак, я тому раку ще дупу надеру, от побачиш!