про Неї.
Навіть у нетверезому стані Вона писала вірші, які торкали душу,
Били серце на скельця, різали ними руки.
Вона не просто наказувала, Вона примушувала.
Вона витримувала найгірші тортури й нашу розлуку.
Її рік починався з весни, коли сонце вже гріло,
А ніч Вона покірно складала до ніг Мистецтву.
Коли Їй щось не подобалось, Вона не терпіла.
Єдине, чому Вона довіряла — Її люстерце.
Її право зміг би порушити тільки Диявол.
Потрапити в гості до Неї було неможливо.
Вона мала гірше, ніж гострий розум, — уяву.
Її сни уміли передбачати виключно щось важливе.
Її натхнення не було тактовним чи вчасним.
З-під Її шкіри, коли вона хвилювалась, чітко блактитніли вени.
Вона, здавалось, не докладала жодних зусиль, щоб бути просто прекрасною.
Вона самостійно шукала й вирішувала проблеми.
В Її присутності можна було не схиляти голову.
Вона була теплом у долонях навіть у найсильніші зливи.
Її називали по-різному: Відьмою або Долею.
Єдине, чого вона прагнула — стати щасливою.
Вона часто плакала, проте Її сльози бачили тільки обрані.
Понад усе Вона боялась пташок і густої темряви.
Вона вперто в потворних речах шукала естетику і гармонію.
Вона була зовсім не сильною, радше — впертою.
Вона була ліхтарем з світлячків у безодні страждань.
Якщо вже Вона прийшла, то найперше забрала б серце.
Найгірше, що вона могла принести з собою — печаль.
А мова Її, як і серце, була щедро приправлена перцем.
2024-06-02 13:57:04
6
0