про Неї.
Навіть у нетверезому стані Вона писала вірші, які торкали душу, Били серце на скельця, різали ними руки. Вона не просто наказувала, Вона примушувала. Вона витримувала найгірші тортури й нашу розлуку. Її рік починався з весни, коли сонце вже гріло, А ніч Вона покірно складала до ніг Мистецтву. Коли Їй щось не подобалось, Вона не терпіла. Єдине, чому Вона довіряла — Її люстерце. Її право зміг би порушити тільки Диявол. Потрапити в гості до Неї було неможливо. Вона мала гірше, ніж гострий розум, — уяву. Її сни уміли передбачати виключно щось важливе. Її натхнення не було тактовним чи вчасним. З-під Її шкіри, коли вона хвилювалась, чітко блактитніли вени. Вона, здавалось, не докладала жодних зусиль, щоб бути просто прекрасною. Вона самостійно шукала й вирішувала проблеми. В Її присутності можна було не схиляти голову. Вона була теплом у долонях навіть у найсильніші зливи. Її називали по-різному: Відьмою або Долею. Єдине, чого вона прагнула — стати щасливою. Вона часто плакала, проте Її сльози бачили тільки обрані. Понад усе Вона боялась пташок і густої темряви. Вона вперто в потворних речах шукала естетику і гармонію. Вона була зовсім не сильною, радше — впертою. Вона була ліхтарем з світлячків у безодні страждань. Якщо вже Вона прийшла, то найперше забрала б серце. Найгірше, що вона могла принести з собою — печаль. А мова Її, як і серце, була щедро приправлена перцем.
2024-06-02 13:57:04
7
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
34
8024