скажи, похмуре небо, що не марно я прожив
feat. baofán (@marco_richter)
Сиджу в кафе за столиком, дивлюсь в віконце,
У мене серце в поцілунках чорної мадам.
Я хочу, щоб нарешті дощ полишив сонце.
Бо холод відчуваю, він і називається життям.
Минуле залиши́лось в пам'яті болючим світлом,
Що крізь роки мені пече у грудях.
І я боюсь того, що іншим, може, непомітно...
А я — самотній в цих щасливих людях.
Малеча з варикозом і сухими пальцями,
Навчіть мене ту ложку брать до рота,
А ще колись життя здавадось ніжним вальсом,
Були часи...а зараз мій — партнер глуха дрімота...
І жаль потроху відбирає душу...
Моє нічне жахіття — забуття.
Колись цей світ і я лишити мушу..
А скільки смерті я просив за все своє буття!
Так тяжко признавать, що стукають у двері,
Чи то Вона, чи то вони в халатах?
Кінець вже близько, залиши́лось кілька серій,
Кумедно навіть, як не хочемо любить і вміємо страждати...
І сонце трохи швидше котиться на захід,
А я ще досі пам'ятаю ранок.
Останні дні, хвилини — дивний за́пал
В кольорі тиші і важких фіранок.
Піду попити лікарську ромашку — затужив...
Нап'юся нею як востаннє,
Скажи, похмуре небо, що не марно я прожив,
Підтвердь, що вже на мене ти чекаєш...
2023-08-30 07:49:14
10
0