Вірші
Зміни
Що складно, так це зізнатися, що ти змінилася...
Зізнатися собі, друзям, сім'ї.
Таке відчуття, ніби під дýшем шкіру змила всю
І тепер колишні речі вже не мої.
Не мої думки, обіцянки, слова, крики,
Вічні розмови про біль і страх.
Відтепер мій голос буде почутим, хоча і тихим,
Впевненість і любов до себе поселилися в моїх очах.
Що помітила, так це емоції, точніше їх відсутність,
Навколо серця тепер паркан.
Ви хочете осягнути справжню мою сутність...
Ледве вдається мені, то де там вам?
Я зрозуміла ще, що всіх цих персон
Не хочу піддаватися впливу.
Це все було як сон,
І це все було жахливо.
Ці стандарти нав'язані оточенням,
Біла шкіра, пряме волосся, щонайменше число на вагах.
Всі вони робили з мене приречену,
Бо вигляд я мала недостатньо гарний, навіть в своїх очах.
Та зараз я приймаю себе
Духовно й морально
Це не означає, що нічний жор гряде,
Та тепер я знаю, що означає "гарно".
Не звинувачую подруг в такому на мене впливі,
Просто в цьому і є причина мого відсторонення.
Не звинувачую себе в чутливості,
Просто визнаю провину цього блукання.
Зараз я інакша, дивна,
Не скажу, але зроблю висновок.
На даний період, я such a людина,
Але рано говорити про підсумок
3
1
234
Желетка
Всім вам боляче, не хочеться жити.
Важко встати зранку і каву зварити.
Ви жалієтесь на світ, на оточення,
Говорите, що почуваєтесь приреченими.
А я щодня це слухаю
Хоча інколи просто піднімаю трубку і зовсім не про те думаю.
Розумію, вам потрібно виговоритися
І проблемами своїми з кимось поділитися.
Та чому я ця желетка?
Чому звертаючись до мене зрідка
Ваші слова - прохання, проблеми, плітки.
Знаєте, це все схоже на звичайні байки.
І після цього мене звинувачуєте,
Егоїсткою часто називаєте.
А я лиш на дзвінки і СМС не відповідаю,
Тому що не хочу, ВІДПОЧИВАЮ!
Уявіть, я маю на це право.
Поспати, випити глінтвейн з приправами.
І вашого ниття слухати не бажаю,
На негатив не зазіхаю.
Проблем і в мене вдосталь,
Та мої, чимусь, виливаються сльозами в постіль.
Стільки сліз, криків, вигорань, і все повз ваші вуха.
А все через те, що ніхто раніше мене не слухав.
Коли я перестану бути желеткою в ваших очах?
Коли перестану тонути в ваших плачах?
Всім вам боляче і не хочеться жити...
А коли я почну говорити?
3
0
181
Що хотілось написати...
Люди... Для чого ви взагалі створені?
Від вас стільки щастя і водночас стільки горя.
Коли йдете, навколо лиш об'єкти необізнані,
А я сам на сам із почуттів своїх морем.
Ні, я не жаліюсь,
Для розповідей ви мені не потрібні,
Я не шукаю желетку, в яку можна витерти сльози.
Просто виявляється, що на мене ви зовсім не подібні
І бачачи вас, бути спокійною я не в змозі.
Вас...тебе, ти відгородилась,
Це на тебе я зараз витрачаю свій час.
Я йшла спати, можливо ти мені навіть приснилася б,
Але чомусь почала так необачно витрачати свій словниковий запас.
Знаєш, ми давно не бачились, може ти мене вже й забула.
Та наткнувшись на сторінку я згадала все,
Як добре нам колись було,
І що зараз я відчуваю щось не те.
Я думала швидко тебе забуду,
Давно писала до тебе останнього разу,
Хотіла дати тобі спокій, зникнути з виду,
Знаєш... через те що сталося я відчуваю провину і через це образу.
Мені стало б легше, якби ТИ сказала мені ці слова.
Думки, що я виношувала в собі стільки часу,
Вилились в теорії чужинців, від яких обертом голова.
Знаєш скільки мені довелося вислухати!?
Що я стала між вами, що ти ревнувала,
А саме образливе, що не ти мені про це сказала.
Я не хочу тебе звинувачувати,
Бо тобі важко зараз.
Але й не пожалію
Бо всеодно не стане легше враз
Ти відписала...
Та вибач, зараз Я не відповім.
Мені складно з тобою спілкуватись.
Щоб не злукавити язиком своїм,
"Мені страшно..." - ось, що хотілось написати...
5
0
315
Діалог
- Інтернет - твоя хвороба...
Це світ наповнений злобою.
Розпуста, вбивства, купа брехні -
Це все не заховано там на глибокому дні.
Чим більше ти там, тим гіршаєш.
Мене ти вже не слухаєш,
Зарозумілими фразами говориш,
А істини навіть не розумієш.
- А яка вона, ваша істина, правда?
Пучала б, була б нескінченно рада!
Лиш щоночі приходите і вимагаєте.
Щоб її отримати, ніяких методів не минаєте.
А я не розумію своїм дитячим мозком,
Чому мої почуття, слова і сльози -
Це все брехня, несправедливість світу.
І що ми зробили вам, як ваші діти?
Інтернет - чудове творіння,
Він, саме він дає моїй психіці спасіння.
Лише нядягнувши навушники, я не чую крику,
Лише нереальне не дає проникнути в голову лиху.
На мить...
А потім знову...все гримить.
Не має його, ви його забрали.
Бо це ж ви його нам дали.
Як і хліб, і дім, як життя.
"Коли вже за пайку почнеш платити?" -
Такі почула я ваші слова.
Так ви ще й забрали нереальну реальність,
Останнього рятівника.
Поплачу, засну, прокинусь,
піду ховати запухлі очі.
Такі от наші з вами спокійні ночі.
А не краще було б, що б в Інтернеті я деградувала?
Щоб на очі вам не попадала і не дратувала?
Не забирайте в нас Інтернет - це порада.
Бо це не найгірше, що може бути, Тату.
В нас може з'явитися більше часу, щоб з вами "по душам" поговорити.
І, повірте, цього ви можете і не переварити
.
3
1
232
